Читати книгу - "Поцілунок одного разу, Ольга Манілова"

Карелін ще раз смикає ніс, ніздрями втягує повітря шумно і протяжно.

— Домовилися, — киває Петрові.

Той мовчки обминає чоловіка і йде всередину будинку.

— Повернуся, навчу його ламати носа як треба, — нахиляється до дівчини Роман і говорить прямо в обличчя. - Нагадай-но, чому мої пацани так і не взяли його в обіг і на роботу?

Схоже, якийсь жартівник ще слабо дістав по морді.

— Дякую, — стримано дякує Кіра, — що не завдав йому шкоди.

Карелін зітхає. Дивиться чистим вогнем із почервонілих від недосипання очей. Губами коротко ковзає по її роті і хитає головою, наче сам розчарований своєю нестримністю.

— Не ходи так, — він показує на її голі ноги, — цілий будинок мужиків з очима.

Вона таки цілує Романа на прощання, стискаючи його волосся і нестримно проникаючи в жаркий рот. Як із ланцюга зірвавшись, чоловік втискає її в себе, підіймаючи над підлогою. Нерозумно хапатися за його волосся обома руками всіма силами, але Кіра так і робить.

Після цього він дивиться на неї більше хвилини. Трохи розгублено, хоч і докладає зусиль здаватися стійким.

— Ти віритимеш мені, — рубає наостанок і обережно опускає її на підлогу.