Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

Молодці, діти.

.

Вона подивилася на Андріка і Мефістофеля лагідними очима і тихо сказала:

.

Андріке заціпеніло дивився на цю сцену. Її рот був відкритий, але вона не могла вимовити ні слова. Мефістофель підійшов ззаду і мовчки затулив рукою очі сестри. Він відвернув голову і не сказав ні слова.

.

Брандо мовчки подивився на вмираючого бога.

—

Богиня —

.

Але Клейс м’яко похитала головою. У цьому світі більше немає богів, а ми просто привиди, які блукають тут, живучи, як ходячі трупи. Можливо, смерть є справжнім звільненням.

,

Вона посміхалася і навіть мала настрій пожартувати з Брандо. Тільки святий меч може поранити мене. Ви прийшли сюди з нею, можливо, це вибір долі.

.

Брандо промовчав.

Вона була Благословенною Смертю протягом незліченних років, огортаючи цей світ сном і ніччю. Хоча вона була богом мертвих, вона символізувала надію на життя. Вона стояла перед воротами божественного царства Елоденіра з косою в руці, захищаючи померлих, які прийшли сюди, щоб знайти вічний сон. Вона була богинею мертвого місяця, а її божественне царство було мирним домом для всіх померлих. Але вона втратила свою прихильність, і, можливо, богів вже давно немає.

.

Мефістофель міцно стиснув губи і підвів очі.

.

Андріке схлипнув тихим голосом.

Погляд Клейса був дуже спокійний. Вона подивилася на Брандо і тихо сказала: Багато років тому я передбачала настання цього дня. Я бачив твоє обличчя через незліченну кількість років, то навіщо ти прийшов?

Мене? Брандо якусь мить помовчав, а потім тихо відповів: Я прийшов, щоб покінчити з усім.

?

Чим все закінчується?

Брандо не відповів на це питання, але запитав у відповідь: Богине, що змусило богів покинути цей світ? Хто вас переміг?

Богиня легенько посміхнулася, а в її очах з’явилася слабкість. Ви вже здогадалися, чи не так?

.

Брандо мовчав.

.

Він повернув голову і побачив те саме занепокоєння в очах маленької драконячки.

Боги створили їх і покинули, але врешті-решт вони загинули через них, і епоха підійшла до кінця. Він, який стояв тут, представляв іншу частину цього плану. Але чи передбачали боги і люди богів свій кінець?

.

Брандо подивився на меч у руці і на мить трохи розгубився.

.

Богиня ніжно заплющила повіки.

Вона тихо сказала: Дитино, це борг, але також і надія.

Без бронзи не було б чорного заліза.

.

Тіло Клейс нарешті перетворилося на легкий пил, повільно спливло з трону і, нарешті, зникло. Так само бог назавжди покинув цей світ у своєму Царстві Божому.

Нарешті Андріке схлипнула і впала на плече брата, гірко заплакавши.

У темряві було чути лише тихе схлипування. За якусь мить Скарлет тихим голосом запитала: Мій володарю, хто змусив богів покинути цей світ? Хто переміг Клейса та інших богів і змусив нашу епоху втратити славу богів?

.

Це був Бронзовий клан.

Як, як це можливо? Очі дівчини-горця розширилися, Це чудовиська вбили богів?

.

Це був Вбивця Богів, тихо сказав Брандо, я повинен був знати, що володарем цього імені є Бронзовий Клан. Боги створили Бронзове покоління і покинули їх. Бронзовий клан, який затаїв образу, повернувся до Сутінків, але знову зрадив, тому що все, що вони хотіли, це помститися.

Він обернувся і запитав: Чи знаєш ти легенду про Вічного?

Крім маленької драконячки Алоза, всі похитали головами.

Брандо подивився на них і відповів: Тому що це існування поза богами, досконалий продукт, вічне і безсмертне створіння в цьому світі.

?

Як таке існування може існувати? — розгублено спитала Ірен.— То чи не сутінки?

Брендел похитав головою, тому що це остаточне існування іншого плану, найкращої зброї, яку Божественні Громадяни використовуватимуть для боротьби з сутінками. Це вершина Бронзового племені, але мені не вдалося вгадати її особистість, хоча натяк був настільки очевидним.

Що це? — спитав Метиша.

.

Маленька драконячка Алоз зробила два кроки вперед і підійшла до Тії. І світла куля в руці маленької дівчинки, пряме світло вказувало на купол Святині. Погляд Брандо стежив за світлом, два Корені Світового Дерева перепліталися між собою над куполом і зникали в темряві та тумані.

Розумієте? Брандо відповів: Саме там, де Коріння Світового Дерева сходяться в нижньому царстві, вершині цього світу — Смарагдовій вершині.

.

Метіша тихо ахнув.

Вона раптом підвела очі і з недовірою сказала: Це Вічний, Вічний Дракон, Смарагдовий Дракон Нідхогг?

.

Брандо повільно кивнув.

У глибині темряви в очах дівчини-купчини ледь помітно посміхалася, вона дивилася на пляму світла вдалині, а там було божественне царство Еліу-Денір. Позаду неї гуркіт вітру ставав дедалі оглушливішим, і море потойбічного світу раптом піднялося бурхливими хвилями, змиваючи основи світу, немов ці хвилі ось-ось розірвуть увесь світ.

Це було схоже на передсмертний дзвін усього Вонде, що відлунював у глибині порожнечі, і в темряві хаосу повільно прокидався велетень. Коли його свідомість прокинулася, кришталева стіна всього світу випустила фрагментарний звук.

Потім золоте око повільно розплющилося.

.

Нарешті він прокинувся.

Римлянин тихо засміявся, і сміх відлунював у темряві та мовчазному тумані.

1544

Розділ 1544

,

Коли Фрея прокинулася від сонливості, їй було важко кліпати очима. У її розмитому зорі перше, що вона побачила, було криваво-червоне небо. Її зір поступово розширювався. На краю неба висіли стовпи диму. Над головою пролітали кришталеві грона, і зрідка одне-два полум’я освітлювали темне небо на сході.

На небі вже з’явилося світло зірок. На лавандовому небі на сході мерехтіли зорі.

,

Час від часу в небі вибухав яскравий спалах. Це була або стрілянина лінкора, або аварійна посадка. Потім вона побачила, що Срібна Драконяча Дама стурбовано дивиться на неї. Ліве око Срібної Драконячої Пані було міцно заплющене, і з нього продовжувала текти срібна кров.

Фрея на мить була приголомшена, перш ніж нарешті згадала, що сталося. — хрипким голосом спитала вона.— Пані Мітріле, ваше око?

Мітріл похитала головою, показуючи, що з нею все гаразд.

.

Вибачте, – тихо сказала Фрея.

.

Це не твоя провина, відповів Мітріл. Ви досить добре впоралися.

?

Чи вдалося нам це зробити?

.

Мітріл урочисто кивнув.

. - ?

У Фреї паморочилося в голові від щастя. Вона заціпеніло дивилася на золотисто-червоні хмари. Здавалося, що світло призахідного сонця спалило все небо. Через деякий час вона відновила свої сили і тихо запитала: Ми