Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"

Церковні дзвони лунають з дзвіниці, щоб звістити всім про велику хвилину, щоб чоловік, де б він у цей час не перебував — у дорозі, у мандрах, чи обробляв землю полів своїх, чи сидів у домі своєму, чи зайнятий іншим ділом, чи недужний, чи у тюремних стінах — словом, де б він не був, щоби він міг звідусіль піднести моління і від себе цієї страшної хвилини. Всі падають ниць перед Тілом і Кров’ю Господньою, взиваючи до Господа словами розбійника: Пом’яни мене, Господи, у Царстві Твоїм!

Схиливши голову до священика, диякон мовить: Пом’яни мене, святий владико! Йому відповідає священик: Нехай пом’яне тебе Бог у Царстві Своїм, завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні. І приступає священик до поминання всіх перед лицем Господа, збираючи всю Церкву, і торжествуючу, і войовничу, у тому вигляді й порядку, як згадувалось усе на Проскомідії, починаючи з Богопресвятої, Пречистої Матері Господа, котру тут же вся церква ублажає, разом з ликом, хвалебною піснею як Заступницю за весь рід людський, як єдину, що удостоїлась за високе смирення своє носити в собі Бога, — щоби кожен цієї хвилини чув, що вища доброчесність — смирення, і у серці смиренного оселяється Бог. І слідом за Божою Матір’ю поминаються пророки, апостоли, отці Церкви у тому ж порядку, в якому виймались за них часточки на Проскомідії; потім — усі спочилі, яких пом’яники читає диякон, потім живі, починаючи з тих, на котрих покладені найважливіші обов’язки і вищі, з правоправлячих слово істини духовних і світських чинів, з государя: нехай допоможе йому Господь на трудному його поприщі у всякому ділі загального добра, і нехай у спільному стремлінні до блага відповідає йому весь державний корабель управління, палата влади, воїнства, виконуючи чесно обов’язок, щоб і ми в спокою їх тихе і сумирне життя пожили в усякому благочесті і чистоті. І за всіх присутніх християн до одного молиться в цей час ієрей, щоби Милостивий на всіх пролив Свої милості, скарби їхні наповнив благом, подружжя їх зберіг би в однодумності й мирі, немовлят виховав би, юність наставив, старість підтримав, малодушних розрадив, розсіяних зібрав, заблуканих повернув і приєднав до Святої Своєї Соборної і Апостольської Церкви. І за всіх до останнього християнина в цей час молиться смиренно ієрей, де б такий християнин не перебував — чи в дорозі він, чи у мандрах, у плаванні, подорожі, чи страждає від недуги, чи мучиться в ув’язненні, на рудниках і проваллях землі. За всіх до єдиного молиться в цей час уся церква, і кожен із присутніх, окрім цього загального моління за всіх, молиться ще за всіх своїх, близьких його серцю, всіх їх називаючи поіменно перед лицем Тіла і Крові Господньої. І виголошує гучно священик із вівтаря: / дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати Пречесне й Величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Ствердним амінь відповідає церква. Священик виголошує: І нехай будуть милості Великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа з усіма вами! Йому відповідають: і з духом твоїм. І сим закінчується моління за всіх, що творять Церкву Христову, які здійснюються перед лицем самого Тіла і самої Крові Христової.

Диякон виходить на амвон, щоб піднести моління за самі Дари, уже принесені Богові й переосутнені, щоби вони не на суд та осудження обернулися. Піднісши орар трьома перстами правої руки своєї, так закликає він усіх до молитви: Всіх святих пом’янувши, ще і ще в мирі Господеві помолімося! І співає лик: Господи, помилуй! — За принесені й освячені Чесні Дари Господеві помолімося! І співає лик: Господи, помилуй! — Щоб Чоловіколюбець Бог наш, — взиває диякон, — прийнявши їх у святий і наднебесний мислений Свій жертовник, як приємний запах духовний, зіслав нам Божественну благодать і дар Духа Святого, помолімося. І співає лик: Господи, помилуй! — Щоб визволитися нам від усякої скорботи, гніву й нужди, Господеві помолімося! І співає лик: Господи, помилуй! — Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю. І взиває лик: Господи, помилуй! — Для всього досконалого, всього святого, мирного й безгрішного у Господа просім. І співає лик: Подай, Господи! — Ангела миру, вірного наставника і охоронця душ і тіл наших у Господа просім. І співає лик: Подай, Господи! — Прощення й відпущення гріхів і прогрішень наших у Господа просім. І співає лик: Подай, Господи! — Доброго й пожиточного для душ наших і миру для світу у Господа просім. І співає лик: Подай, Господи! — Останок життя нашого в мирі й покаянні скінчити у Господа просім. І співає лик: Подай, Господи! — Християнського кінця життя нашого, безболісного, бездоганного, мирного і доброго одвіту на Страшному Суді Христовому просім! І співає лик: Подай, Господи! І промовляє диякон, уже не закликаючи на допомогу святих, але звертаючи всіх прямо до Господа: Єдність віри і причастя Святого Духа випросивши, самі себе і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо. І співають усі у повній та цілковитій відданості: Тобі, Господи!

Священик же замість троїчного славословлення виголошує: І сподоби нас, Владико, зі сміливістю, неосудно сміти призивати Тебе, Небесного Бога-Отця, і мовити… І всі вірні цієї хвилини не як раби, сповнені страхом, але як діти, як чисті немовлята, котрих самі моління і вся служба і поступовий хід її святих обрядів піднесли до того небесно-зворушеного ангельського стану душі, в якому може прямо говорити людина з Богом, як з найніжнішим отцем, промовляючи сю молитву Господню: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

Все обійняла собою ся молитва, і в ній міститься все, що нам потрібно. Проханням: нехай святиться ім’я Твоє проситься найперше, за що