Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва 📚 - Українською

Читати книгу - "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей" автора Діна Ареєва. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 94 95 96 ... 111
Перейти на сторінку:
Розділ 30

Андрій

Скільки він так лежить, Андрій не знав. Спочатку здавалося, він лежить у коконі, зв'язаний по руках і ногах. Потім — на дні глибокого колодязя, під товстим шаром води. Він її навіть бачив, цю воду. Крізь неї час від часу пробивалися голоси, а іноді з'являлися проблиски світла.

Ось і зараз між склеєних вій прорізалася світла смужка. Спробував сильніше відкрити повіки, і туди ніби сипнули піску. 

На очі лягла прохолодна долоня, і він завмер, відчувши знайомий запах. Він ні з чим не міг його сплутати, ні за що.

— Андрію, Андрюшо, — почув зовсім поруч тихий, схвильований голос, — це я, Даша. Я тут, із тобою.

І все його пекло знову повернулося, накриваючи задушливою хвилею.

Даша. Стільки років він жив, заморозивши свої почуття разом із серцем, залишаючи там місце тільки для сина. І коли зустрів ту, з якою знову відчув себе живим, виявилося, що це саме вона.

Та дівчина, чиє життя він зламав. Перед якою весь цей час відчував несамовите почуття провини. І всі вісімнадцять років спокутував цю провину, не дозволяючи собі бути щасливим.

А ще Машка. Його дочка. У нього є донька, і це зовсім розчавить Нікіту, бо він закоханий у цю дівчинку. У власну сестру...

Смикнувся всім тілом, пробуючи встати, і почув перелякане:

— Що ти робиш? Тобі не можна вставати, коханий!

Що? Він почув?

Коханий?

Знову сіпнувся, і вона обійняла його, зчепивши на спині пальці.

— Лежи. Лежи, будь ласка.

— Дашо, — прохрипів через силу, кожен звук викликав у горлі спазм, — Дашо, вбий мене. Висмикни ці чортові трубки. Я не хочу...

Вона плакала, і її солоні сльози капали йому на губи.

— Ні, Андрюша. Ні.

— Я не повинен... не зможу... жити, знаючи, що я тебе... — він знову спробував встати, і тоді вона заговорила. Швидко, ніби боялася, що не встигне.

— Тебе там не було, Андрію. Вони приходили до мене, Сергій та Ілля, і все розповіли. Катя, твоя дружина, вона всім нам підмішала в напій якусь погань. Вона навмисне це підлаштувала, щоб вас усіх підставити. Ти спав у сусідній кімнаті, вона підсипала тобі найбільшу дозу.

— Катя? — Топольський упав на подушки. — Але... як?

Він слухав квапливу, плутану розповідь, і як наяву згадував той жахливий ранок. Брудний одяг, власну безсилу лють.

І коли вона закінчила говорити, схопив за руку, не звертаючи уваги на встромлені у вену голки.

— Отже, Маша... Скажи, тільки правду. Маша не моя?

Раптово в запаленій свідомості виринає кам'яне обличчя Шведова, з яким він каже Маші, що Нікіта їй ніхто. І Андрій теж.

— Ні, Андрюшо, ні, — Дашка заплакала, витираючи сльози і з його обличчя теж. — Вона вам із Нікітою не рідна. Я пообіцяла Сергію та Іллі, що ми зробимо тест ДНК. Якщо, звісно, Маша захоче.

— Що з ними? З нею і з Нікітою? — Топольський відчував, як його відпускає. Якщо він вижив, то дівчинка точно має постраждати менше. Він її фактично накрив собою. А Нікіту Шведов виштовхав за межі епіцентру вибуху.

Даша не сиділа б тут, якби її доньці щось загрожувало. І він мав рацію.

— Вже краще. Ви обидва довго були непритомні, вона прийшла до тями раніше. Її вже перевели з реанімації у звичайну палату. Ти врятував їй життя, Андрюшо, — перейшла Дарина на шепіт. — Якби не ти...

Він перебив її, сильніше стиснувши пальці.

— Даша. Дашка. Я тебе кохаю. Виходь за мене заміж.

***

Дар’я

У Андрія Дар’я пробула недовго. Перебралася в палату до доньки, але прийшов черговий лікар і випровадив не тільки з палати, а з відділення.

— Ну не можете ви тут ночувати, зрозумійте. Поїдьте додому, — умовляв він Дар’ю. — Дівчинка ваша спить, чим ви їй допоможете?  

— Зрозумійте, мені поруч із нею легше, — спробувала вмовити лікаря, але той був непохитний. Довелося підкоритися.

У коридорі зіткнулася з Нікітою. Даша знала, що він майже не постраждав завдяки Шведову, забої та садна не рахуються.

Хлопчисько побачив її, і його обличчя стало кам'яним.

— Нікіто, — тихо покликала хлопця, — ти до батька?

— Так, але мене не пускають, — відповів той і додав похмуро: — До Маші теж.

— І мене вигнали, — спробувала підбадьорити його Дар’я. — Підемо?

Вони вийшли з клініки.

— Вас підвести? — запитав молодший Топольський.

— Ти ж без прав, — похитала головою Дарина. Нікіта знизав плечима.

— Ні, я краще на таксі. І тобі не раджу, — вона схаменулася і пом'якшила занадто сухий педагогічний тон. — Гаразд, поїхали. Якщо що, штраф платитиму я.

Вже сидячи в машині, звернула увагу, як схожі рухи батька і сина Топольських. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 94 95 96 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"