Читати книгу - "Том 12"

Ваша Леся

158. ДО Н. К. КИБАЛЬЧИЧ

16 квітня 1909 р. Телаві 3. IV 1909. Телав

Тифлисск[ой] губ[ернии], 3-я Нагорная ул[ица], № 31.

Дорога товаришко!

Пробачте мені, що я так дуже давно не писала до Вас. Як виїхала ще перед різдвом з Ялти, то все так життя йшло, що я було і листи одвикла писати. Самий переїзд коштував мені довгої слабості (якийсь рецидив у легких), потім уряджування аж на трьох домівках (і се ще, либонь, не кінець!), а найгірше безконечні хвороби — чоловікові, мої та ще й дівчини, що в нас служить (вже зібралась нас компанія!), просто знеохочували до життя, не то що до писання. Я й до родини своєї місяцями не писала, а звідти все були звістки невеселі — батькова хвороба і т. п. Цур їй, сій зимі, яка була тяжка! Та ще як живеш в Азії, де кожна звичайна дрібниця культурного життя навдивовижу і коштує силу клопоту та грошей, то всяка хороба немов ще тяжче відчувається. Дуже тут занедбана й зруйнована країна, хоча могла б бути не такою, бо природа тут щедра й багата...

Ще не писала я Вам, бо все хотілось щось доброго довідатись для Вас, чимсь реально допомогти. Писала я, як обіцяла, до «Вісника» про Ваші переклади, але на біду лист мій пропав і я не хутко довідалась про те — вже по новім році, коли в журналі, либонь, розпочато вже довгі переклади друком — написала все-таки вдруге і досі не знаю, що з того вийшло. Тепер же до мене з Києва листи більш ніж по тижню їдуть. Про якусь роботу, а надто стале місце для Вашого чоловіка (і для Вашої знайомої) я теж не могла допитатись, бо не маю ніяких зв’язків у медичному світі. Хоч сестра в мене є лікарка по освіті, але вона сама третій рік шукає посади, просто розсилаючи «про-шенія» по земствах і то без особливих результатів (правда, оце недавно отримала була посаду в Київщині, та через хоробу тяжку нашого батька мусила відмовитись). Тут знайомі запевняють, що в Телаві можна добре прожити приватною практикою, бо лікар є всього один і той зайнятий переважно судовою медициною («вскрытия» тощо), другий мешкає за 8 верстов і приїздить сюди раз на тиждень, а тоді до нього трудно дотовпитись, такий тиск люду збирається пацієнтів. Військовий лікар поза службою не практикує, а ще один тимчасовий приватний лікар хутко виїжджає. Отож може й справді тут конкуренція мала, а хворих багато, особливо дітей, бо через лихі гігієнічні умови часто бувають епідемії та й так усякі випадкові хвороби. Тільки все ж я боюся напосідатися на Вас, щоб Ви переїздили сюди, бо й так ремствую на себе, що, може, то я винна з Вашого бідування в Сан-Ремо,— все ж, може, то мої листи найбільше навели Вас на рішенець їхати туди. Клімат тут нічого собі, хоча мокруватий. З 1-го марця почалася справжня весна (хоча скрізь у Росії вона сей рік дуже запізнилася), стало тепло, зацвіли сади і квітки польові, був один тиждень перериву з дощем і холодом, але тепер знов тепло і дуже гарно. Зимою ж, мушу сказати, було таки погано, не так надворі, як у хаті, бо тут хати будуються ще гірше від італьянських: маса вікон і дверей, печі абиякі, кухня завжди зовсім окремо і в неї треба через двір іти (або через одкриту веранду), подвійних рам зовсім не роблять, фасади будинків здебільшого на північ, а на південь — глуха стіна,— се звичайний тип тутешнього житла і винятків з сього дуже мало. Тим часом зимою сніг буває частенько, усе він то падає, то розтає, і мороз по ночах — звичайна річ, а то і вдень трапляється не раз —3, —4° R. Зима недовга, так, місяців три, вітру сей рік надзвичайно мало, але люди кажуть, що се вже «наше щастя», а що здебільшого буває не так. Якби жити в порядній хаті, то зима тут була б не гірша, ніж у Ялті, бо серед дня часто сонце пригрівало і на балконі можна було довго і з приємністю сидіти. Але ті довгі вечори в холодній хаті...

Нас потішали, що можна врядитись краще, а що то тільки ми, серед зими приїхавши, не застали вже ліпших домівок. Та от ми вже перебралися на іншу, нібито ліпшу (бо кращу на погляд), але і тут як трапився холодний тиждень, то одна хата стала «необитаєма», а в другій ледве можна було натопити до +12° R. І так воно, здається, тут скрізь, що на домівку в 4—5 кімнат ледве чи 1—2 кімнати можливі для зимового життя. До сього додам, що життя тут дороге. Квартири то ще сяк-так (ми платимо 17 р. за 3 кімнати з кухнею), але вони не мебльовані, меблі треба купувати, а се тут дуже дороге та ще й поганенького виробу, спроваджувати ж із Тифліса, чи з якого іншого центру нелегко, бо від Тифліса Телав 100 верстов і їхати треба кіньми, а ближче залізниці нема. Ціни на все їстовне не дешевші, а де в чому й дорожчі, ніж, напр., у Києві, до того ж усе нижчого розбору, напр., м’яса і молока путнього неможливо дістати ні за які гроші. Холодна хата і брак потрібного для мене молока, певне, найбільше винні в тому, що моє здоров’я так видимо погіршало тута, бо клімат, як я вже казала, тут зовсім порядний. Через те я муситиму-таки вже їхати на сю зиму в Єгипет, бо інакше може бути зо мною кепсько; сподіваюсь, що й чоловікові можна буде зо мною поїхати, а якщо ні, то проситиму кого з родичів приїхати до нього (здається, його батьки і так переїдуть жити до нас), та й поїду хоч і сама, бо з такої, як я була сю зиму, все одно помочі мало, а якби стала ще слабшою, то вже був би самий тільки клопіт. Тепер мені ліпше, літом, може, і ще полішпав, але тепер я вже знаю, що на літню поправку нема що впевнятись.

Якби я не боялась пошкодити Вам, то дуже б підмовляла Вас переїздити сюди, бо так було б добре мати в сій чужій стороні своїх людей близькими сусідами!.. Але нехай вже буде так, як для Вас ліпше. Пишіть, де будете і як