Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

344
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 94 95 96 ... 111
Перейти на сторінку:
- i закурили вдвох селом, об­ходячи парафiян, а додому iнодi рачки прилазячи. Сестра довго терпiла. Далi почала лаяти чоловiка й брата, стала докоряти йому, що вiн убрався на все готове та й останнi злиднi пропиває, останнiй шматок хлiба одриває своїми здоровими руками вiд рота малих її дiток. Шавкун на лайку мовчав, як у рот йому води налито. Гiрка правда, мабуть, дуже колола йому очi. На другий ранок вiн став спiвати перед сестрою лазаря, який вiн нещасний; хвалився їй своєю надiєю на унiверситет, коли б тiльки рублiв з пiвсотнi грошей. Сестра назвала його думку "дурницею", раяла йти куди-небудь у канцелярiю "хлiба заробляти". Шавкун не послухав сестри. Зiбрав, якi позоставались, манатки, зв'язав у клуночок, хотiв пiти "на одчай" шукати долi. Сестра зжалилась, вийняла з скринi тридцять карбованцiв - останнi грошi, як вона на чорний день ховала вiд свого недбайливого чоловiка - оддала братовi. Шавкун попрощався, пiшов. Через мiсяцiв три написав сестрi, вже з Києва, що вiя таки свого доскочив - зробився студентом. Як i з чого вiн жив, про те тiльки вiн да бог вiдає; одначе вижив два роки. Та старий грiх знову прокинувся, завiв його на третiм курсi в темну, а з темної - на вулицю... Опинився Шавкун серед великого города без шага грошей, без знайомих людей, без веселих товаришiв, котрi тепер його цуралися, з одною бiдою - "вовчим бiлетом" в кишенi... Сказано: хоч у Днiпро з мосту! Шавкун у Днiпро не кинувся, а покинув Київ, покинув товариство, книжки (i потiм було нiколи не заглядає в них - не любив, якщо й розказують про них) та ноги на плечi, побрiв у Гетьманське. До сестри йти було соромно. Шавкун пiшов до свого товариша молодих лiт, знакомого нам Чижика, котрий служив тодi в опецi. Чижик порадив пiти до когось старшого, попрохатись. Шавкун пiшов, упросився в опеку, де йому обiцяли, як прилiжатиме, давати по десять гривень у мiсяць. Шавкун i тому радий. Став вiн виводити стрiчку по стрiчцi, списуючи копiї; став одбирати спершу по десять гривень, далi по двадцять, а через рiк дiйшов до трьох рублiв. Зробився паничем - хоч куди! Тихий, слухняний, до старших привiтний, став Шавкун кидатись у очi старшим: забачить здалека, - шапку здiймає, а Василя Се­ме­новича вгледить - у пояс кланяється. Панюга помiтив "по­кiрне телятко", звелiв перейти йому з опеки до себе в канцелярiю. Не було, здається, для Шавкуна щасливiшого дня на свiтi, як той, коли його зазвав гетьманський царьок у кабiнет до себе та став йому казати, що як вiн себе шануватиме, то зробить його чоловiком! Шавкун не мiг слова вимовити вiд радостi та вiд страху, - то блiд, то червонiв; а вийшов од великого пана, перехрестився i сiв у канцелярiї за стiл. З того часу день у день, нiч у нiч Шавкуна можна було тiльки й бачити, що в канцелярiї, де вiн сидiв, перегнувши спину, над бумагами, нi на кого не глядя, нi до кого не обзиваючись, немов для його не зосталось нiкого й нiчого на свiтi, окрiм тих бумаг. Шавкуна хвалив пись­мо­во­ди­тель; перед святками предводитель жалував йому по де­сять рублiв, з котрих Шавкун часточку посилав сестрi, а останнi ховав у шкуратянiм гаманцi на самiм днi своєї невеликої скринi. Незабаром старий письмоводитель умер, а Шавкуна посадили на його мiсце. Став вiн не остання спиця в колесi. Де взялися у людей шана й повага до його! Тепер уже перед ним так шапки здiймали, як вiн колись. Оже Шавкун не вповав нi на шану, нi на вповагу, а держався пословицi: за свiй грош - кожен хорош! Через те, здається, не було в його бiльше нiякої думки, як тiльки про грошi. Багатство, грошi - от що йому й снилося! Жив вiн собi тихо, скупо; оженився на такiй же скупiй, як i сам, панночцi - та й складали вони добро, не знаючи самi кому, - бо й дiтей не було. Нi великої радостi, нi малого горя не знало життя їх.

Так оцей-то щирий вiл, котрому нiчого просидiти, не розгинаючись над бумагами з раннього ранку до пiзньої ночi, оцей прониза й пiдлиза, котрого навчило життя, де треба поклонитися, кому треба догодити, - держав тепер цiлий повiт у своїх руках, заправляючи ним по своїй хiтi, замiсть недалекого й ледачого "предводительського си­нка". Той i лапки поклав: роби, мов, що хоч, що знаєш!


А тут - новина за новиною, робота за роботою. Не вспi­ли з "викупними грамотами" управитись, насилу накину­ли крiпакам землi, котрих вони тепер, як огню, боялися, щоб, бува, з землею не вернулася неволя, як пiд­скочило земство, з виборами, з радами.


- Оце... до чого дожились!.. - бiдкаються панки, де тi­ль­ки не стрiнуться. - Там - воля... крестян одняла, землi по­брали... А це либонь уже хотять з мужикiв поробити панiв... якесь земство видумали!!


- Егеж, до того йдеться - пiддакують другi. - Де ж пак? У гласнi вибиратимуть i дворяни й мужики... Учора Омелько в мене кiзяки рiзав, а завтра, може, сидiтиме ря­дом зi мною, за одним столом... Я - гласний, i вiн - гласний...


- Нi! Не дiждете, не дiждете, хамове кодло! - серди­лась старенька панi, ударяючи кулаком об кулак, i зачи­нала на всi боки костити "кодло" й тих, що довели дворя­нство "до такого безчестя".


Шавкун не лаявся, не сердився. Вiн аж мов повеселi­шав, як забалакали про земство. Вiн добре знав, що воно його рук не стече, - а може, й погрiє. Настав новий вiк й для нашого Чiпки. То таки що тихе, щасливе життя у себе дома, з любою жiнкою, з старою матiр'ю, а то таки й на громадi, серед людей Чiпка не останнiй... Люди стали йо­го знати, поважати й шанувати, бо iнодi Чiпка ставав декому й у помочi. Хоч вiн не любив тепер розкидатись, а при нуждi чоловiковi поможе. Чи хрестини де: кого ж його в куми? - Чiпка, чоловiк добрий, послухає. Оже Чiпка сам нiколи не ходив у куми; зате Галя по селу цiлу метку хрещеникiв мав. Коли бог не дає своїх дiток, хрещениками втiшається. Лободi дочку давати, а в скринi всього-навсього десять карбованцiв - нестане й на горiлку. Що його робити? Де б його рук зачепити? "Ти б, чоловiче, - рає Лободиха, - пiшов до Варениченка: може б вiн позичив до нового хлiба?" - "А справдi", - одказує Лобода та

1 ... 94 95 96 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"