Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Кріотський замок. Башта герцога Сандра

— Ні! — Яна стояла, уперши руки в боки та люто блискаючи очима.

Зелений костюм, який пошили модистки за зразком її земного одягу, неймовірно йшов їй, особливо коли вона гнівалася.

Альберт мимоволі замилувався.

— Ми не можемо нікуди поїхати. Храм незабаром буде закінчено. Я не знаю, яку інформацію зараз має рада магів, не знаю, де вони, весь двір роз'їхався.

— Звісно що роз'їхався. І я хочу роз'їхатися. Мені тут маркітно. Ти забороняєш нам з хлопчиками розважатись, а мені нудно, та і їм теж.

— Яна! — Альберт скочив з-за столу та нервово заходив кабінетом. — Вони не хлопчики, вони твоя охорона!

— Невже? — Яна сплела руки на грудях. — Ти ще приревнуй мене до моїх хлопчиків.

Альберт заплющив очі та глибоко видихнув.

Він чудово знав, що Яна спеціально дражнить його, тому що він відмовляє їй у поїздці. А вона, варто було йому сказати, що вони проведуть разом у замку все літо, завелася як божевільна. "Відпустка без подорожі — не відпустка, хочу на море, де мої Мальдіви, хочу на білосніжні пляжі".

Що таке Мальдіви та білі пляжі, Альберт добре пам'ятав по картинках в її телефоні. Ось тільки надавати їй подібну «відпустку» він навіть якби й міг, то точно не став би.

Тільки герцог Сандр був далеко не дурень і чудово розумів: Яні потрібні не Мальдіви й не білі береги.

Розваги вона завжди могла сама собі знайти, та й не лише собі. Але з його приїздом усі ці розваги припинялися. Тиждень Яна почувала себе нормально, оскільки вся її увага була зосереджена тільки на ньому, а ось потім їй ставало мало.

Ця жінка була справжнім дияволом. Жодне з традиційно жіночих занять її не цікавило, а сидіти без діла вона не вміла.

Альберт пирхнув і, різко розвернувшись, вийшов із кабінету.

— Не пройняло, — скривилася Яна.

Посилювати винос мозку чи міняти тактику?

У будь-якому разі цю справу вона так не залишить і сидіти вечорами з п'яльцями точно не буде.

А що буде?

Яна замислилася, яку б шкоду влаштувати ввечері, щоб Альберта нарешті дістали її витівки й він не заважав їй своєю посиленою увагою та контролем.

Проти самої уваги вона не мала нічого проти — вона їй дуже подобалася. Але проти способу життя середньовічних леді, яким не личить лазити ночами, лякаючи місцевих жителів, і ввалюватись в місцевий шинок, намагаючись навчити подавальниць танцювати кан-кан, Яна була проти. Ще й як.

Заднє подвір'я Кріотського замку

Альберт знайшов Грега на задньому дворі. Той рубав дрова та нічого не помічав навколо.

Альберт знав, що його повірений ніколи не гребував простою фізичною роботою, стверджуючи, що це знімає нервову напругу.

— Щось ви не в дусі, Ваша Світлість, — усміхнувся Грег, глянувши на герцога. — Зовсім леді замучила?

— От скажи, Грегу, тобі твою Мальду ніколи не хотілося придушити?

Грег опустив важку сокиру та, стомлено спершись на неї, байдуже смикнув плечима:

— Мальда добра, м'яка, чуйна жінка, слухняна дружина, дбайлива мати та гарна господиня. Коли я буваю вдома, то можу розслабитися та ні про що не думати. — Грег виразно глянув на Альберта. — Але вона не знає тип меча, якому я віддаю перевагу, й мої улюблені прийоми його застосування. Вона не знає імена людей, з якими я проводжу по кілька діб, а то й місяців. Вона ніколи не зможе дати мені слушну пораду та підказати, як мені краще вчинити. Вона не питає, де та навіщо я буваю. Не тому, що я не дозволяю їй ставити такі питання, а тому що їй набагато цікавіше, якого кольору нова сукня у сусідки та скільки разів за день чхнула куховарка. Якщо вона заблукає в незнайомому місці, то просто сяде та плакатиме. Якщо на неї хто-небудь нападе, то вона максимум, що зможе зробити, — зомліє.

— Це ти до чого? — насупився Альберт.

— Моя дружина — звичайнісінька жінка. Таких сотні навколо. Але моя дружина мене влаштовує у всьому. Проте чи влаштує тебе, Актане, звичайна жінка?

Альберт мовчав, і Грег, рішуче ступивши до нього ближче, продовжив:

— Ти не був з нею на жодній вилазці. Ідемо з нами, а вже потім вирішуй, чи твоя це жінка.

Грег повільно підняв цурку, що лежала неподалік герцога, та, поставивши її на колоду, різко розмахнувся.

Цурка з дзвоном розлетілася, слідом за нею розпалася колода, Грег з гіркотою посміхнувся.

— Ви якось готуєте ваші «вилазки», чи все це спонтанно? — скривившись, спитав Альберт.

— Все прораховується до дрібниць, але не всі про це знають, — помітно повеселішавши, відповів Грег, — так цікавіше.

Покої Яни

Я ліниво гортала книгу. Саме гортала, бо читати слізно-сопливий роман про велике й раптове, але дуже чисте кохання було нудно.

"Звідки взагалі я витягла цю книгу?" — подумала я, але відразу згадала, що просто взяла першу-ліпшу.