Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— Вона скажена? — запитала я, намагаючись зрозуміти причину дивних слів водоспаду.

— Вбий! Убий, убий, убий… — істерично заволала Кай-Рій, потім ніби схаменулась і продовжила цілком спокійно, але з люттю: — Йдіть. Негайно.

Я встала.

Прийшла по відповіді, а в результаті отримала ще більше запитань.

Повернувшись до свого супроводу, вирішила нічого одразу не казати. Це Альберт знає, що я можу з Кай-Рій розмовляти, а хлопчикам моїм зайві нерви ні до чого — і так між двома вогнями розриваються.

Дорогою до замку я раз у раз поглядала на Наречену. Та поводилася досить спокійно, тільки намагалася від коней не відставати.

З чого це водоспад раптом так на неї відреагував? Ну подумаєш, обізвали корову Нареченою та банти начепили. Що такого? У житті не таке можна зустріти, а вбивати корову шкода. Звикли всі до неї.

Подумавши, вирішила не поспішати, тож сказала Грегу, що, якщо раптом корова почне себе дивно вести, треба буде прирізати, а так спостерігати.

Як би ж я знала, яку помилку зробила в ту мить.

Наречена ж, ніби зрозумівши, що на неї чекає, стала поводитися як раніше. Тобто, як звичайна корова з бантами.

Дні йшли днями, тихо та без пригод. Точніше, без неприємних пригод. Альберт приїжджав все частіше й частіше, а в один із приїздів повідомив, що Його Величність вирушив до літньої резиденції, тож тепер він практично вільний у своєму місці перебування.

І в цьому світі літо виявилося часом відпусток.