Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Кріотський замок

Замок зустрів мене муканням та лайкою.

Вийшовши з екіпажу, я побачила корову, що стояла посеред двору. Її очі налилися кров'ю, банти були брудними та пом'ятими. При цьому напроти корови стояла розгублена Марта, а інші слуги перелякано ховалися по кутках.

— І що тут відбувається? — поцікавилася я, розуміючи, що корова зараз цікавить людей більше, ніж я.

Бас беззвучно ковзнув слідом і став між мною та коровою.

Побачивши нас, коровиця миттю перемикнула свою увагу на нас і жалібно заревіла.

— Хто образив Наречену?

— Та ніхто її не ображав, — Марта сплеснула руками. — Сказилася вона, з ночі на всіх кидається.

— Ні-і-і, — промуркотів Бас, уважно розглядаючи корову, а та знову заревіла, та так жалібно, що хотілося обійняти її й плакати.

— А чого тоді біситься? — гримнув конюх. — Ледь стайню не рознесла.

— За-а-амі-і-іж хо-о-оче-е-е, — примруживши бурштинові очі, відповів Бас.

— Так водили до бугая нещодавно, — знову сплеснула руками Марта, — а ця дурниця його мало не заколола рогами.

Я мимоволі уявила собі цю картину та насилу стримала смішок, що вирвався.

— Може, їй наречений не сподобався? — вирішила прокоментувати, щоб якось згладити сміх, що так і рвався назовні.

Наречена знову заревіла.

Якось дуже дивно заревіла.

Грег до цього часу встиг скочити з коня та підійшов до нас.

— Леді, може, вам варто поговорити з нею? — невпевнено запропонував він.

Бас з протестом зашипів, але все ж таки відійшов убік.

Підійшовши до корови, я, попередньо знявши рукавички, акуратно погладила її та, обережно нахилившись до волохатого вуха, запитала:

— Що ж тебе непокоїть?

— Му-у-у-у-у! — проголосила бідолаха.

Я тільки руками розвела:

— Ем… Я не знаю, як це перекласти.

На мене дивилися всі: Бас, Грег, мої хлопчики, слуги та навіть корова, а я лише нервово кихкала.

— Думаю, нам треба сходити до Кай-Рій, — сказала перше, що спало на думку.

Люд переглянувся та вирішив не сперечатися. Після норовливої ​​корови, та й минулих пригод, здивувати їх було неможливо.

Кай-Рій вирішили відвідати на світанку, коли там буде менше людей.

До водоспаду вирушили у такому складі: я, Бас, Грег, корова та ще троє моїх хлопчиків.

На жаль, умови Альберта були непорушними: хочеш виходити за мури замку — бери із собою не менше чотирьох хлопців з охорони. Бас до уваги не брався.

Сонце ще не встигло піднятися, тільки небо було каламутно-блакитним, тому тіні в лісі були ще по-нічному темні та холодні.

На мій окрик зі сторожового будиночка виліз сонний охоронець, чортихаючись на чому світ стоїть на таких ранніх відвідувачів. Втім, помітивши Грега, відразу замовк, нервово проковтнувши.

Про довірену особу герцога Сандра, як і про самого герцога, слава по світу йшла не дуже хороша.

Це зі мною вони були білими та пухнастими, а решта люду знали їх зовсім з іншого боку. Втім, і про дивну гостю Кріотського замку, тобто про мене, чутки ходили не менш «приємні».

Кинувши монету в руки охоронця, я з Нареченою попрямувала до озера. Моя варта залишилася за огорожею, про щось говорячи зі стражником.

— Доброго дня, Кай-Рій, — доторкнулася я пальцями до теплої води.

— Доброго дня, Джерело, — почула шепіт, що нагадував плескіт води.

— Як ся маєш? Як пройшла церемонія відкриття? Прочани не дістають? — спитала, пам'ятаючи, що церемонія пройшла чотири дні тому без мене, щоб не привертати до мене зайвої уваги.

— Цікаві ви, люди, — прошелестіла, трохи подумавши, Кай-Рій, — я вже забула, коли стільки присутніх бачила. Шумні ви…

— Тебе не кривдять?

— Ні, — і, трохи помовчавши, додала, — я сумувала за тобою.

Я посміхнулась.

Знаю я, за чим саме вона тужила, тому, опустивши руки трохи глибше, ласкаво поводила ними по воді.

— А я до тебе за допомогою, — вирішила, нарешті, перейти до справи, що цікавила мене. — Я якось по дурості з однією коровою попрацювала, а вона тепер неспокійно поводиться. Що мені з нею робити?

Водоспад мовчав.

Може, думав?

— Дивно… — нарешті пролунав голос водоспаду. — Вона наречена?

— Ми її так називаємо. Це її прізвисько.

— Наречена без нареченого? — у голосі Кай-Рій відчувався дивний переляк.

— Е-е, десь так, — промимрила я, зовсім не бажаючи розповідати водоспаду, чому корова стала Нареченою. — Так що мені робити?

— Вбий її, — зло зашипів водоспад, — убий, поки не пізно.