Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— І ніхто його не спробував зупинити?

— Як я зрозуміла, всі просто надто для цього обалділи, — задумливо знизала плечима подруга. — Ну, а потім просто спостерігали за тим, як він, продовжуючи співати, почав стрибати по вулиці. І саме на тому місці, де про рубання прутнем дерев, рушник з нього й спав, а далі він уже біг, розмахуючи причандалами на весь район. В результаті його швиденько пов'язали і відправили до варти, де він спочатку протверезів, потім одяг нарешті запропоновані черговим у відділенні штани і вже потім дізнався суму штрафу. Після якої отримав рахунок від лазні за розбитий у холі вазон із фікусом.

— Непогано так відсвяткував, — нервово реготала я, розуміючи, що сама б, напевно, дістала нехилу моральну травму, якби тоді була на тій вулиці і бачила підстаркуватого, волохатого та пухкого як Колобок сантехніка на власні очі.

— Що так, то так, — зітхнула Діна. — А знаєш, що найсумніше?

— Тобто?

— Зараз, з цієї пригоди з дядьком Юрою, всі поржали. А от коли два місяці тому щось подібне трапилося з однією моєю давньою знайомою, яка в моїй школі навчалася на старший клас... Вона тоді теж у лазню пішла з друзями і чи то сама трохи перебрала, чи то їй чогось підлили. І взагалі закінчилося тим, що її ці самі друзі… ну ти зрозуміла, – здригнулася Діна. — Вона потім наступного дня пішла заяву до варти писати, так з неї там тільки поржали, і суд зам'яв справу! Мовляв, «сама ж у лазню пішла в такій компанії, ще й випила — значить сама й винна То ми ще будемо хлопцям життя через таку шмару ламати?». А що вона, за її словами, ні з ким із них не хотіла і взагалі ставилася просто як до старих друзів – усім уже начхати було. Ну от і скажи тепер: чи можеш ти уявити, щоб якогось мужика, що набрався в лазні, як он дядька Юра, хтось там ґвалтував зі словами: «якщо п'яний, то це його проблеми і не зґвалтування»? Будь у компанії дядьки Юри десять мужиків чи п'ять стрімких баб — дядько Юра може спокійно напиватися у лазні, бо знає, що якщо він відрубиться під лавкою, накрившись віником, з ним ніхто нічого такого не зробить. А з тією моєю знайомою не лише зробили, а ще й потім зіпхнули на це типове «сама винна»!

— Оце так, згодна, якось це все зовсім бридко, — здригнувшись, кивнула я.

— Гаразд, не будемо про сумне, — відмахнулась Діна. — А то не знаю, як ти, а я ще від самої вагітності на гормонах і досі вразлива.

— Теж є таке. Може, чайку бухнемо?

— Давай! І завари той твій, який пахне шоколадом, — задумавшись, мрійливо попросила подруга.

Кивнувши, я поставила чайник і з усіх сил намагалася сконцентруватися на чомусь хорошому.

Втім, надвечір щось хороше і справді сталося! Прийшовши з роботи додому, Арк раптово заявив, що вряди-годи закінчив розробку системи з ланцюга захисних артефактів, яка повинна буде випускати заряд заклинань для упокою зомбі, яким заманеться з'явитися в нашій квартирі. І, не зволікаючи, встановив її, повідомивши дві речі.

Перша – тепер я можу не турбуватися щодо зомбі будь-якого розміру та калібру.

Друга — за таку блискучу роботу він заслужив нагороду. Яку я, вклавши синочка спати, з радістю йому дала, потягнувши чоловіка на диван у вітальні!

Любі читачі! Якщо вам подобається історія, не пожалійте авторці вподобайки та комменту! А ще підпишіться на мою сторінку, якщо досі ви цього не зробили! Буду вельми вдячна! :)