Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

− А як же твоя присяга, на-агаре? − погляд, який ця істота, що так нахабно прийняла образ моєї матері, підіймає на чоловіка позаду мене, інакше ніж науково-дослідним назвати дуже складно. − Ти так легко порушиш своє слово?

− Ти також дала мені присягу, пообіцявши, що не завдаси шкоди нікому з екіпажу мого корабля. Зараз ти це слово поруш-ш-шуєш, завдаючи шкоди психіці Ж-шені. Якщо продовжиш, знімеш з мене всі зобов'язання перед тобою.

Екіпажу? Він зарахував мене до екіпажу свого корабля? Несподівано. І приємно.

От тільки… Стривайте!

− Чарпатчхе, це ти?! − вигукую я в повному шоку.

− Я, − чую голос, що дзвенить, здається, звідусіль. Тоді як фігура моєї мами раптом починає танути. − Вибач, Женя. Я не хотіла тебе… травмувати.

− Але… але чому саме образ моєї мами? – нервово змахую руками, мало не вибиваючи тацю з рук похмурого Шоа-дара, що застиг пліч-о-пліч поряд із братом.

− Цей жіночий образ найчастіше з'являвся у твоїй пам'яті, поки ти не закрила від мене свій розум, − пояснює тепер уже безтілесний голос. − Мені здалося, що тобі може бути приємно, якщо я прийму саме такий вигляд.

− Тобі здалося, − кидаю гнівно.

– Тоді… – простір перед нами знову візуально згущується і посеред кімнати з'являється нова жіноча постать. − Так краще?

Тепер перед нами стоїть моя сусідка по кімнаті й заразом непряма причина всіх моїх космічних пригод − та сама Танька, яка потягла мене на гулянку до друзів на дачу.

З урахуванням того, що в сусідки мені дісталася справжня блондиниста красуня, яка добре знає собі ціну і вміло цим користується, то для мене зараз дуже сумнівне щастя бачити її тут поряд з моїми чоловіками. Навіть усвідомлюючи, що вона несправжня. Я зараз ніби теж не зовсім я.

Але вимагати, щоб Чарпатчхе підібрала щось інше, я вже не наважуюсь. Хто зна, що ще вона вибере.

− Хай буде, − буркаю без особливого ентузіазму. − Тільки я не розумію, чому б тобі не прийняти власний вигляд?

− За моїми спостереженнями, більшість розумних не дуже доброзичливо ставляться до тих, хто сильно відрізняється від них морфологічно, − зауважує «Таня», схиливши голову набік. Золотисті кучері блискучою хвилею падають на плече.

Чорт. У цій своїй червоній сукні вона виглядає звабливо та ефектно. А моїм на-агарам взагалі-то якраз блондинки й подобаються, судячи з того, що купили вони біосинтезоїду блондинку. А я сама насправді смаглява брюнетка. І як тут не дратуватись?

− Отже, ти вже вийшла зі сплячки? − запитую, змушуючи себе вибратися з безпечних і надійних обіймів Са-арда. Він, на моє задоволення, дуже неохоче розтискає руки.

− Так, − променисто посміхається мені оптична ілюзія, створена інопланетним розумом. – І дуже вдячна вам за те, що витягли мене з полону.

− Яким чином тобі вдається проектувати настільки чітку, докладну та об'ємну проєкцію? − втручається в наше спілкування змій старший. Обійшовши мене, він підповзає до «Тані» і починає уважно її розглядати.

− Це ще одна зі здібностей мого народу. Рідкісна і властива лише деяким представникам вищого класу, – охоче пояснює Чарпатчхе. Тим самим наголошуючи, що вона якраз і відноситься до цих самих представників.

Мабуть, їхня раса дуже розвинена, якщо має такі потужні та багатогранні здібності. Цікаво, як тоді наша випадкова пасажирка взагалі потрапила в полон?

На-агарів, як я невдовзі дізнаюся, набагато більше цікавлять зовсім інші питання.

− Які ще здібності властиві вищим представникам твоєї раси й тобі зокрема? – підозріло цікавиться Са-ард, продовжуючи вивчати говірливий сюрприз від нашої пасажирки.

− Різні. Якщо забажаєте, щось із дозволеного я зможу вам продемонструвати. Але про все, вибачте, розповісти не можу, − простодушно посміхається блондиниста проєкція. − У мого народу є свої секрети, які не можна розкривати чужинцям.

Судячи з виразу обличчя змія старшого, приблизно такої відповіді він і чекав. Але питання у нього лише почалися.

− Видіння, які перехопила Ж-шеня, були трансльовані тобою с-с-спеціально?

− Перше – ні. Друге – так, – незворушно зізнається Чарпатчхе. – Я хотіла допомогти.

І синіми очиськами так луп-луп невинно на Са-арда. Невже в моїх думках можна було так чітко зчитати Таньчин образ? Це приголомшує.

− Чи варто розуміти це так, що ти здатна бачити те, що відбувається на таких величезних відстанях?

− Так.

− Яким чином?

− Я можу відправляти свою ментальну складову до самостійних далеких подорожей, − тепер в інтонаціях Чарпатче з'являється виразна нотка хвастощів. − Куди мені заманеться, а не тільки туди, де я була раніше.

Здуріти можна! Ну, дуже корисна здатність. Завдяки якій ми зараз живі.

− Це вражає. Тут справді є чим пишатис-с-ся, − звичайно ж, не ховається від змія старшого її хвальковита інтонація. − Чим викликане твоє наполегливе бажання підтримувати ментальний зв'язок з Ж-шенею? − продовжує імпровізований допит Са-ард.

− Мені цікаво, − Чарпатчхе знову знизує плечима.

Погляд Са-арда стає ще підозрілішим. Щось мені підказує, якби він міг, то з величезним задоволенням покопався б у мізках і цієї «блондинки».