Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

– А можна ми вже поснідаємо? − не витримую я. Це може тривати нескінченно.

Щось мені реально сильно їсти хочеться. Від нервів, мабуть.

Хмикнувши, Шоа-дар теж відмирає. І тягне тацю далі до столу.

− О-о-о, як шкода, що я не можу розділити з вами їжу, − округляє очі Таня, проводивши його уважним поглядом. − Дуже цікаво, яка вона на смак.

– А тобі потрібно постійно перебувати у коконі під час польоту? − цікавлюся я, теж прямуючи до столу.

− На жаль, так. Середовище на вашому кораблі для мого фізичного тіла далеко не найсприятливіше.

− Зрозуміло, − киваю.

У мене мало не виривається чемне «Шкода», але я ловлю на собі похмурий погляд Са-арда і прикушую язика. Хтозна. А що як вона це сприйме за запрошення? А я тут не те що не господиня, а так… взагалі не знаю, хто.

Швидко накривши сніданок і прибравши тацю, кидаю задумливий погляд на змія старшого, який все ще похмуро спостерігає за проекцією Чарпатчхе, потім на молодшого, що вже встиг сісти за стіл.

− Іди до мене, − простягає той руку, миттєво згортаючи свій хвіст так, щоб я могла сісти.

− Вона с-с-сяде зі мною, − раптом встряє Са-ард.

І не встигаю я навіть збагнути, що відбувається, обвиває мене хвостом і підтягує до себе. На талії вмить стискається сталева хватка, і старший змій веде мене до своєї сафи.

І як це все розуміти? То він зі мною холодний, слова карбує і дивиться вовком, то раптово включає ось такі от власницькі самецькі замашки.

Звісно з'ясовувати стосунки при сторонніх я навіть не намагаюся. Тому мовчки сідаю на хвіст Са-арда. Щоправда, свої емоції мені приховати не вдається. Он з якою цікавістю дивиться на нас, і на мене особливо, Чарпатчхе. З науково-дослідним таким інтересом.

І взагалі її присутність починає відчуватися дедалі некомфортнішою. Приєднатися до сніданку вона начебто не може. При ній їсти якось незручно та дискомфортно. Особливо з урахуванням такої її пильної уваги. А коли я раптом помічаю зацікавлений погляд «Тані» на хвіст Шоа-дара, ніби вона приміряється, як на ньому влаштуватися, градус мого роздратування підскакує до точки кипіння.

− Чи можу я сісти? − запитує ця фальшива особа.

− Навіщо тобі це? − зі щирим подивом підіймає молодший змій брови. – Ти не матеріальна. У тебе немає такої потреби.

− А якби я з'явилася тут у своєму фізичному тілі? – примружується невдоволено гостя.

− Тоді ми б поставили для тебе ще одну с-с-сафу, або щось інше, щоб ти могла с-с-сісти. На руках на-агари тримають тільки своїх жінок і дітей, а ти такою не є і не можеш-ш-ш бути.

− Це вірно, не можу, − задумливо тягне це дивне створіння. – Що ж… тоді я сама про себе подбаю.

І наступної секунди поруч з нею з'являється проєкція незвичайного крісла. На вигляд воно ніби висічене з якогось чорного каменю, а за формою нагадує половинку такого ж кокона, в якому знаходиться зараз справжня Чарпатчхе. Піднявши царствено підборіддя, «Таня» велично сідає в це крісло. Ще й якийсь напівпрозорий кам'яний кубок зображує у своїй руці. З темним напоєм.

Капець. Оце так пафос. Але тепер мені хоча б легше приступити нарешті до їжі. Влаштувавшись зручніше, я тягнуся до столу і заходжуся накладати собі на тарілку оладок. Присипаю їх розмороженими краплеподібними ягодами, які злегка нагадують чорниці на смак. Відчуваю на собі цілих три уважних погляди, але намагаюся не звертати уваги.

Я хочу їсти. Тому зараз візьму й просто поїм. І мені буде смачно.

− Отже, Женя ваша спільна жінка, − раптом вимовляє Чарпатчхе зацікавленим тоном. – А ви тоді… її чоловіки? Це закріплений потрійний союз? Я правильно розумію… природу ваших стосунків?

У мене мало вилка з пальців не випадає. Про який такий союз взагалі йдеться? Чому вона взагалі питає про це?

Обличчя Са-арда я не бачу, проте чудово можу спостерігати, як загрозливо звужує очі Шоа-дар.

– Так, Ж-ш-шеня – наша жінка. А ми – її чоловіки, – вимовляє він рівним тоном. – Решта тебе не має переймати.

– Отже, не закріплений, – невинно посміхається наша гостя з обличчям Тані. – У вас не заведено брати на себе зобов'язання перед своїми постійними партнерами? А сама постійність взагалі прийнята? Вибачте мені мою цікавість. Не часто випадає можливість поспілкуватися з представниками інших рас. Це так неймовірно, що ви прилетіли на ту саму планету, де мене тримали в полоні. Що зуміли забрати мене. Я перебуваю в стані, дуже близькому до повного захоплення. І мені все дуже цікаво. Особливо ваші стосунки. Це таке величезне поле для дослідження.

− Раджу стишити свій дослідницький запал, − холодно цідить Са-ард. – Інакше я сприйму це як спробу розвідати закриту інформацію. Нагадати тобі умови нашої угоди?

– Ні. Я добре їх пам'ятаю. Просто не очікувала, що інформація про ваші особисті стосунки теж відноситься до закритої, – невдоволено підтискає губи Чарпатчхе.

− Відноситься, − відрізає змій старший. Тим самим нарешті закриваючи цю тему.