Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

— Почекай, га, почекай, ти спочатку розійшовся, що їй комплімент зробили, а потім — що її трахати не хочеться? — одночасно з глумливим іржачем Лешей кров спльовує, і я плечем відкидаю Кузнецова і Сан Сергійовича.

Але до шизика не прямую. Пофіг усе. Крім того, що якщо ще хоч натяк почую, що він про неї думає, то розітну його тут же. Війна буде з Кареліним чи не війна, плювати, хоч ще одне слово.

— Так, на сьогодні пора по конячках і додому, — хитає головою Сан Сергійович і прикурює.

— Комусь у лазні пропаритися не завадить, я нічого поганого не казав, — бурмоче шизик, закривавленим носом шморгаючи. Хай йому Карелін нову битву знайде, бо ця істота без війни не може.

Я знову намагаюся горілку в стопку налити, а воно все повз. Власний же стілець заважає мені пройти, і дерево міцністю дратує, коли піднімаю меблеву гидоту й відправляю у скляну перегородку залу.

Угу, все розбилося. Я нарешті вогняною закидаюся, і в коридор йду. Вони мені ще сміють щось там услід кричати, і доводиться ледь не глотку зірвати, щоб покричати у відповідь:

— Рахунок на Кареліні, — який же хол темний і довгий і тупий, — на його сімейці новій, зрозуміло! Мої вітання, зрозуміло?!

--//--

Вмазаний двома дорогами першокласного героїну, забитий твердою хандрою й законсервований найчистішою кислотою, я розбиваюся на трасі, що веде до Василькова.

Просто з пляшкою віскі в руці, якою вирішив припорошити вбивчий прихід.

Коли водійські двері вирізають, я ще при свідомості. Піднімаю голову — шия і хребет не зламані. Піде. Ніфіга собі тачка. Знав, що кожну копійку коштує. Тільки з правою ногою засідка і рука не паше.

Удар по голові мене вже в швидкій наздоганяє. Чорним-чорно в раз стає і все.

Відрізано чотири пальці на правій нозі. І це все, по суті.

Ну і ще струс, а на руці розтягнення таке, що ставлять гіпс. Фігня. Лікар голосить, що я в сорочці народився. Ага, у сорочці й одразу на смітник.

Валяюся в лікарні звичайній, хоча можна і додому вирватися.

Валяюся в лікарні звичайній, хоча можна і в кращу клініку переміститися.

Валяюся в лікарні звичайній, а вона так і не приходить.

Скрізь заголовки, та й в Телеграмі чати завалені подробицями. Вона не змогла б пропустити, і в якій лікарні б одразу з'ясувала. Та хоч би написала.

Стопорю себе Марату телефонувати.

Адже Аліса днями пронюхала, що її все одно пасуть, і пригрозила захистнику розголошенням, якщо ми не знімемо стеження. Марат у неї з рук їсть. Ми з ним домовилися, що через тиждень по-новому зробимо та її продовжать пасти. Ну а у мене шифер поїхав та пробилася черепиця, зокрема й думаючи про дні, що вона залишилася без нагляду.

Читаю, як Загродського щодо педофілії взяли на гарячому. Пряма дорога до в'язниці. Який сюрприз, га! Насолоджуйся, мерзота. Завжди до твоїх послуг. Уб'ю тебе там через рік.

Палю просто у лікарняній палаті, і медсестра просить хоча б вікно відчиняти.

Десять днів минуло, як вирвало мене — вивернув половину шлунка — просто біля машини після того, як Аліса пішла від мене, а жовч іще в горлі кислить.

На третій день у лікарні приходить усвідомлення. Ось як балди прихід навалює. Вона не прийде, а я без неї жити не буду.

Такої підстави ще не бувало.

Тому що неважливо, змушу я її чи ні.

Жадібні, звивисті черв'яки в гнилій серцевині моїй вимагають дечого конкретного. З деталями можна потім. А ось без конкретного — ніяк.

Щоб сама мене хотіла.

Щоб виявилося, що й справді здатна любити мене, як каже.

Раніше, думав, з чого б мені їй вірити?

А тепер, думаю, я згоден навіть обманюватися. Якщо шанс є, що правда може любити, то я все зроблю.

Тільки не знаю що.

Як слова назад забрати?

Виграв я!

Тягне вивернути жратву назовні знову. Виграв. І все втратив.

Може, це — воно. Те, ким я є?

Виграю і втрачаю. Лох.

Клята автівка навіть розбитися нормально не дала. Може, Аліса прочитала, що в мене тут три подряпини і посміялася.

А чого жаліти мене й справді? Сперечався і вимагав щось вибирати. По болючих точках їй вдарив.

Вона моє ім'я на всю вулицю кричала і солодко крутилася на члені, а я за п'ять хвилин тиснути на неї почав.

Чого я очікував, що вона малого кине?

Я втелепав, навіщо вона це все робить. Допомагає всім навколо, в пил себе стирає. Їй ніхто не допоміг, коли треба було. Ніхто, тварюки! Але я виправити все повинен. Теперь в неї є я, невже незрозуміло Алісі?

Як її збентежене обличчя згадую, так шкіру з чола тягнуся здерти. Я — товстошкірий, три чорти. А тут як шмаркач, щось з'ясовував із нею постійно.

Вона за місяць у м'ясорубці побувала. Усі навколо моєї Аліси як шуліки кружляють. А я з'ясовую стосунки і з шарпаком змагаюся. Тому що...

... болить, якщо вона не цілком моя.

Бо хочу, щоб без умов усяких незрозумілих мені віддавалася.

Щоб чітко й конкретно мене обрала й обіцянки діями підкріпила. Відразу ж. До максимальної позначки. На менше я не згоден — так-так, у голові не згоден, а в реальності...

... на все погоджуся. Тільки б прийшла.