Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

в) Краї дрібної власності, дрібних хліборобів, як Прирейнські провінції Пруссії, дають більший урожай з десятини, як краї великої власності (Східна Пруссія). Навіть ціни на продукти (буряки, зерно) дрібної власності вищі од цін на продукти великої власності (Геркнер, «Праця в Західній Європі»).

г) Сільські громади Швейцарії, Бельгії, Західної Пруссії, Баварії і т. д. уживають усіх найновіших машин од віялки до парового плуга і молотилки і усіх найновіших способів здобрення землі (мінеральне здобрення), найновіших способів господарства (плодозмін).

д) Капіталістичне господарство (економії) ведеться головним чином там, де низька зарібна плата і темний некультурний народ.

Капіталістичне господарство упало в краю величезного капіталу і величезних земельних маєтків в Англії і Ірландії і замінилось господарством фермерським, упало у Франції і Західній Германії, в німецьких провінціях Австрії: його убив незвичайний ріст зарібної плати.

е) Капіталістичне господарство держиться ще там, де низька зарібна плата і темний некультурний народ і головним чином по землях, де живуть нації зневолені. В східних провінціях Австрії: в Галичині, Буковині, в Східній Пруссії, в Російській Україні, хоч тут воно щороку упадає і упадає.

ж) Перехід земель поміщиків до рук селян остільки сильний на Заході, що аристократи, боячись зовсім позбутись землі, провели закон о майоратах; по сему закону маєток майоратний іде старшому в роді на уживання тільки, без права передачі і продажу.

з) На Заході, та почасти і у нас, капіталіст неохоче вкладає капітал в землю, бо капітал не грає такої ролі в сільськім господарстві, як у промисловості. В сільськім господарстві він обертається поволі: машини варті дуже дорого, хоч роблять вони дуже короткий час.

Ці всі дані по вислідах вчених[318] пояснили усьому світу, чого земля не переходить до рук капіталістів, а навспак, переходить до рук тих, що на ній працюють і котрим вона мусить належати.

На цій підставі вимагаємо на Україні:

1. Усіх сільских робітників-рільників наділити землею.

2. Хліборобам-власникам, що не можуть прожити із своїх земельних ґрунтів, дорізати землі з земельного фонду.

3. Фонд земельний складають на Україні землі казенні, удільні, монастирські, поміщицькі.

Цей земельний фонд колись належав українському народу на правах власності, і його силою одібрано. Натурально, під час всеукраїнської революції уся ця земля буде конфіскована і повернена без відшкодування її давнім прав-ним власникам.

Але ж до того часу УНП вимагатиме:

1. Закони, які сприяють переходу земель на Україні в селянські руки.

2. Закони про викуп на вигідних для селян умовах, примусовий для дідичів і добровільний для селян.

3. Норміровка орендної плати, висота орендної плати мусить відповідати доходності од землі.

4. Обмежити право дідичів щодо оренди, знищити короткоречинцеві оренди (краткосрочні). Дідич мусить заявити про відмову в оренді за два роки.

5. Аграрні незалежні суди (тільки не коронні), змагання (спори) між дідичем і робітником чи орендаторами рішає суд третього (третейський суд).

6. Контракти, які суд визнає шахрайськими, недійсні.

7. Знесення майоратних законів і взагалі законів, що зв’язують розпорядження власною землею.

8. Коли поміщик відмовляє в оренді, він мусить уплатити орендатору за усі поліпшення в господарстві, що орендатор зробив (оцінку робить «суд третього»).

9. Поміщик не має права силувати орендатора-селянина щодо способу господарства. Ми того надаємо велику вагу орендній справі, бо певні, що підвищення зарібної плати на Україні уб’є капіталістичний спосіб оброблення землі (економій), дідичі перестануть самі управляти землею і здаватимуть її селянам в оренду, як то уже є і тепер на Україні, як то сталось в Ірландії, Англії, Франції, Германії, Австрії і т. д.

Перехід від капіталістичного господарства до орендного фермерства нам тим корисний, що тоді кождому найтемнішому чоловіку стане ясно як в день, що клас земельної аристократії, що живе з оренди — єсть клас суспільних паразитів, клас шкідливих трутнів, який усунути для громадського добра повинно, аби оберегти суспільство од морального розкладу.

Українці-хлібороби мусять зорганізуватись у Всеукраїнський союз хліборобів, аби оборонити свої національні права і класові інтереси.

Націоналізація землі

Той факт, що в часи минулого аристократія захватила силою меча величезні посілості земельних хліборобів-власників, зоставивши їх безземельними, той факт, що наряду з невеликим числом земельних магнатів, що потопають в розкошах, живуть мільйони безземельного люду, які вирождаються від нелюдської праці на усіх паразитів, — давно звернули увагу на себе учених. Вони давно вишукують способи, аби зарадити загальнонародному лиху.

Один з цих способів — націоналізація землі.

Ця ідея не нова. Вона родилась не на верхах, а «в низах», ця ідея родилась з того часу, як хлібороб-власник стратив право на землю, яку обробляв цілі віки. Усі крестьянські повстання середніх віків в Германії, Австрії, 1789 рік у Франції, 1648 і 1768 роки на Україні, неясно, невиразно, але ж ця ідея робила; тільки тепер ця ідея одержала теоретичне обоснування і ясну фор-муліровку.

Націоналізувати землю — значить зробити її власністю тієї нації чи народу, що цю землю оселяє, тільки власністю не окремих одиниць, а власністю усієї нації. Кождий член нації, що заробляє з землі, бере її тільки до уживання.

Націоналізувати землю на Україні — значить зробити її національною власністю українського народу, кождий член української нації, що живе з землі, бере землю до уживання, скільки може обробити її власноручно без наймита.

Націоналізація землі на Україні для запровадження соціалістичного устрою і соціалістичного оброблення землі — це наш ідеал і наше конечне завдання, бо тільки єдине таким шляхом назавше розв ’яжеться аграрне питання на Україні.

Певно, поки українці складають безправний народ, про це і думати не можна, і тільки після всеукраїнської революції, коли укр[аїнський] народ здобуде собі право самопризначення, здобуде право свободно розпоряджува-тись своєю долею і своєю землею, тільки тоді можна зробити націоналізацію землі на Україні.

Треба не змішувати поняття націоналізації землі з поняттям «удержавлення землі».

Флюршгейм, Гельдорф, Баумероде, Зампер (Герцка) і взагалі буржуазні учені пануючих націй тепер хочуть провести в життя: аби знищити приватну власність на землю і усю землю передати до рук держави, в казну, яка кождому дає землі по його потребі. Ця теорія незвичайно шкідлива для хліборобів, а надто для націй зневолених.

Німецьке правительство в Познані, аби викоренити поляків, призначає по 20 мільйонів марок, аби закуплювати землю у поляків і віддавати німцям. Поляки в Познані з усіх сил держаться своєї землі. Що ж було б,