Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

— Що шукаємо? – цікавилася я.

— Має бути ще. Тільки, заради Бога, не ступайте ніде, бо помнете. Соня, ти молодець! Такий гриб знайшла! - він осікся. Якось само собою він назвав мене Сонею, а не Сонею Костянтинівною, як завжди. Відразу насупився, а потім винувато глянув на мене:

— Можна, я не в школі вас... тебе Сонею називатиму?

— Можна, - посміхнулася я, і Вовка засяяв теж. – Але у школі…

— Та зрозуміло. Школа є школа.

Боже, як мені було затишно та цікаво з Вовкою! Ніколи не подумала б, що його товариство так позитивно на мене вплине. І справа була не в лісі й не в грибах. За ці два дні ми багато говорили. Поки видирали буряки та моркву, Вова розповідав, як провів літо, які плани на майбутнє.