Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак 📚 - Українською

Читати книгу - "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю" автора Радек Рак. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 99
Перейти на сторінку:
викликавши гучний сміх усіх інших.

— Тоді все добре складається, бо я якраз у гешефті Якуба Шелі, — незворушно відповів Тінтенфас. — Отут маю перепустку. З цісарським орлом. — Він витягнув з-за пазухи залізничний квиток у вагон третього класу з Кракова до Тарнова.

Хами мовчки вдивлялися в картонний квиточок. З роззявленими ротами набожно витріщалися на поміщене на ньому зображення двоголового орла. Бо якщо є орел, то справа має бути поважна, а в поважних справах найчастіше летять хлопські голови, незалежно від того, хто завинив.

— Там вказано, що Абрам Тінтенфас може їздити, де хоче, — послужливо підказав жид. — Задарма, — швиденько додав він.

Хлопи оглядали квиточок з одного і з другого боку, щось між собою бурмотіли, нарешті один плюнув за плече й віддав Абрамові квиток.

— А то хто?

— Шабес-гой, — збрехав Абрам, не зморгнувши оком.

— Але перепустки не має, — рішуче ствердив котрийсь із хамів. Важко сказати який, бо всі були закутані в баранячі кожухи й шапки, нічим не різнилися між собою і навіть голоси мали подібні. Одразу всі як один почали підтакувати.

— Ага, не має!

— Мито платити! Ану!

Абрам Тінтенфас неохоче кинув хамам барильце пива.

— Жид нас споює! — гукнув один із селян, але інші одразу його вгамували. — Ми присягалися алкоголю не вживати!

— Дурний, таж пиво — це не алкоголь. Пивом напитися не можна.

— Я зможу! — закричав один. — Лиш кухоль дайте, то так налигаюся, що три дні не встану.

Вони почали сваритися й сперечатися, один дав у морду другому, третій першому, а тим часом Абрам легенько хльоснув коня батогом, і вони рушили.

Смеркалося, коли нарешті доїхали до корчми. Світло лилося з вікон на дорогу, зсередини долинав гомін.

— Я сховаю вас десь позаду, у гойхаузі, — сказав Тінтенфас. — Завтра рушите до Пільзна чи до Емауса. Там ваші. — Він потер руки, відвів погляд.

Гойхауз уже кілька років стояв порожній: Абрам через скупість не наймав нікого допомагати. Всередині панував холод, а коли жид запалив невеличку лоєву лампадку, клопи порозбігалися по кутках. Вікторин звалився на купу соломи в тому місці, де колись стояла лежанка — давно, давно тому, в іншій епосі, в іншому житті. Заплющив очі й залишив за собою все.

Титуса й Адама, і вірного Замазуру, яких не зумів захистити, бо все життя не вмів захищати нікого й нічого, навіть себе. Всі порожні й ситі панські дні. Всі марення про справедливість і вільну Польщу, Польщу для всіх, бо такої країни ніколи не буде, а завжди будуть пани, яким добре живеться, і завжди будуть хами, яким живеться погано. Всі прочитані книжки, які його нічого не навчили, бо в книжках немає ані життя, ані правди, а лиш папір і слова, які нічого не значать. Залишив за собою Хану, і Славу, і навіть Мальву. Залишив підземні світи й змій з їхніми серцями. Залишив смерть Старого Мишки, всі кривди й болі, жаль, помсту, навіть страх. Усе залишив. Не бачив дороги вперед, а лиш велике повернення, наче це була та сама ніч, коли він зі Старим Мишкою чув таємничий спів, а Хана танцювала на даху у світлі місяця. Був чистий, ніби його взагалі не було. Міг би спати й ніколи вже не прокидатися.

Однак, не дано було йому поспати. Двері гойхауза з гуркотом розчахнулися, і всередину увірвалися двоє хамів. Покрикуючи, витягли його надвір.

— Не треба, сам піду, — сказав він, але вони лиш повалили його на землю, почали копати по боках, аж зуби дзвонили, зв’язали конопляними мотузами й потягли до корчми.

Усередині розхристана юрба пошматувала його одяг і вирвала йому вуса. Підштовхуваний і битий, серед мавпячих висків і покрикувань, він впав нарешті біля ніг Якуба Шелі.

Шеля сидів на ослоні біля печі й курив люльку з довгим цибухом. Одна половина обличчя була нерухома й спокійна, друга викривлена в гнівному тріумфі. Наводив на думку про поганське божество, але не добродушне лихо з карпатського лісу, а справжнього демона пустелі, якому приносять у жертву дітей і дівоцтво молодих жінок.

По один бік від нього стояла Слава, молода й гарна, вуста її блищали червоним, наче напилася крові. По другий бік Шелі — Амазарак і Азарадель у тому звичайному вигляді, якого вони набували серед людей; навіть роги було видно тільки тоді, коли примружити очі й дивитися на них збоку. Біля ніг Якуба сидів пан Богдан Винярський, вигнаний колись Вікторином, а тепер писарчук, одягнений барвисто й без смаку, глузливо усміхнений блазень при дворі хлопського короля. Збоку Абрам Тінтенфас метушився з пивом, старанно уникаючи погляду пана Богуша. Під ногами в нього плуталися перелякані жиденята.

Сташек Шеля, якого називали полковником, підняв Вікторина на ноги, смикнувши за волосся. Запала тиша. Король промовив:

— І що ти тепер зробиш, вельможний пане? Знову кинеш мене до в’язниці? Треба нам тебе знищити, Вікторинчику. Світ стане кращий, і нам краще житиметься.

— Будь милосердний, Якубе, — озвався Тінтенфас, надто пізно відчувши докори сумління. — Або хоча б не тут. Це пристойна господа. Ну, й діти дивляться…

— Замовкни, пархатий, бо вб’ю. — Якуб навіть не глянув на нього. — Узяв свої срібняки, то сиди тихо або йди і повішайся. Закінчимо з панами, то й на вас, жиди, прийде час. Ну, Богуше, маєш щось мені сказати? Бо потім поговорити вже не буде коли.

Тож Вікторин, який колись був Якубом і так до кінця ніколи ним не перестав бути, сказав:

— Я є тобою, а ти — це я. Вибач мені за все.

Шеля з огидою здригнувся, сплюнув. Махнув рукою. Сташек різницьким ножем розтяв Вікторинові живіт. Нутрощі вивалилися на глиняну підлогу, і Богуш, падаючи на коліна, відчув, наче позбувся величезного і зайвого тягаря.

Помирав він довго.

Начебто, коли за наказом Якуба Сташек нагостреною косою відрізав конаючому голову, Амазарак і Азарадель скочили вперед, один за другим. Котрийсь із чортів сягнув у розрізаний Богушів тулуб і вирвав з нього серце. Обидва почали битися, сичати й плюватися смолою. Амазарак угородив Азараделю половину обличчя, Азарадель вбив лапу з пазурами в тулуб Амазарака, і на мить перед хамами з’явилися їхні справжні постаті, а корчму заповнив сморід гнилого м’яса. Тривало це протягом, може, одного удару серця, а може, двох.

Видираючи один в одного зміїне серце, чорти рознесли на шмаття і його і себе навзаєм. Залишилося після них трохи пір’я, трохи шерсті й дві паруючі калюжі гноївки. І хоча пізніше весь цей шарварок прибрали, але в корчмі у Камениці відтоді завжди стояв слабкий запах падлини й сірки. І казали в

1 ... 95 96 97 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак"