Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нарешті, коли спідометр показував уже п'ятдесят миль, ми спинилися біля якоїсь хижки, і М'Кола, розбудивши господаря, спитав, як проїхати до табору. Я заснув знову, а коли пробудився, то ми вже звертали з дороги, а попереду, між дерев, видніли вогні табору. Щойно фари освітили зелені брезентові намети, я закричав, а за мною й решта, загув клаксон, я вистрелив з рушниці вгору, і спалах розітнув темряву. Машина спинилась, і я побачив Старого — він вискочив з намету, дебелий і важкий у своєму халаті, і обхопив мене за плечі:
— Ви клятий нищитель биків.
А я плескав його по спині.
Потім я сказав:
— Подивіться на роги, Старий.
— Та вже бачив! Півмашини зайняли.
Потім я міцно обійняв дружину, яка видавалася зовсім дрібненькою в просторому стьобаному халаті, і ми казали одне одному ніжні слова. Тут вийшов Карл, і я гукнув:
— Привіт, Карле!
— Я дуже радий, — мовив він. — Чудові роги.
М'Кола вже витяг роги з машини; він і Камау тримали їх в світлі багаття, щоб усі могли бачити.
— А які успіхи у вас? — спитав я Карла.
— Та вбив ще одного з оцих… як же пак вони звуться? Тен-далла.
— Чудово, — сказав я. Я був спокійний, знаючи, що більших рогів, ніж у моєї антилопи, не знайдеш, і щиро сподівався, що й у нього здобич непогана. — Скільки дюймів?
— Ет, п'ятдесят сім, — відповів Карл.
— Покажіть, — сказав я, відчуваючи, як у мене всередині все похололо.
— Онде вони, — сказав Старий, і ми підійшли ближче.
То були найбільші, найрозкидистіші, найгарніше вигнуті, най-темніші, наймасивніші й найчудовіші роги в світі! Ужалений Гострою заздрістю, я відчув, що віднині й дивитися не зможу на Ісвою здобич. Ні, ні, ніколи!
— Чудово! — хотів весело сказати я, та тільки якось хрипко Крякнув. Я знову спробував прогнати приголомшливе враження: — Молодець! Як же це ви його вполювали?
— Там їх було три, — відповів Карл. — Усі такі здоровенні, як і оцей. Я навіть не міг сказати, котрий з них найбільший. Сутужно нам довелося. Я стріляв у нього чотири чи й. п'ять разів.
с= Ваш куду — справжнє диво! — сказав я. Це звучало вже трошки краще, однак я знав, що обдурити нікого не вдасться.
— Щиро радий, що ви роздобули таких, — сказав Карл. — Вони просто красені! Вранці ви мені неодмінно все розповісте. А зараз ви, напевно, страшенно стомлені. На добраніч!
Делікатний, як завжди, він відійшов, надавши нам можливість вільно поговорити.
— Ходіть, вип'ємо! — гукнув я йому.
— Ні, дякую, я, мабуть, ляжу. Щось у' мене голова болить.
— На добраніч, Карле.
— На добраніч. На добраніч, люба Мамо!
— На добраніч, — відповіли ми всі хором.
Біля вогню за віскі з содовою я розповів їм про наші пригоди.
— Може, вони ще знайдуть цього самця, — сказав Старий. — Ми їм запропонуємо гроші за його роги. Нехай пришлють їх у мисливську інспекцію. Скільки дюймів у тих більших рогах?
— П’ятдесят два.
— Над вигином?
— Так. Може, навіть трохи більше.
— Кілька дюймів нічого не важать. У вас чудові куду.
— Звичайно. Але чому так виходить, що Карл перевершує мене?
— Просто йому щастить, — відповів Старий. — Боже, який куду! Я тільки раз у житті бачив роги довші, ніж п'ятдесят дюймів. То було в Калалі.
— Ми ще до від'їзду з попереднього табору дізналися, що Карл убив цього куду — цю новину привіз шофер його автомашини, — сказала Мама. — Я весь час молилася за тебе. Спитай у містера Джексона.
— Ви собі не уявляєте, що ми відчули, коли побачили, які роги стирчать з вашої машини, — сказав Старий. — Ох, ви ж старий пройда!
— Чудові роги, — сказала Мама. — Ходімо подивимося на них іще раз.
— Тепер вам буде що згадати, а це найголовніше, — зауважив Старий. — Гарні куду, чорт забирай.
Але мені було прикро, і я не міг заспокоїтись цілісіньку ніч. Тільки на ранок усе минулось. Минулось і ніколи вже не верталось.
Ми зі Старим встали ще до сніданку й пішли поглянути на роги. Стояв сірий, похмурий, холодний ранок. Насувалася пора дощів.
— Три чудові голови, — мовив Старий.
— А сьогодні навіть поруч із Карловим куду мої виглядають непогано, — озвався я. Атож, як не дивно, але це було так. Я примирився з Карловим куду і радів, що він його вполював. Справді, всі три пари рогів були гарні. І то які здоровенні!
— Я радий, що вам полегшало, — сказав Старий. — Мені теж легше.
— Повірте, я справді радий, що Карл уполював його, — щиро мовив я. — А з мене досить і того, що я здобув.
— У кожного з нас іще діють первісні інстинкти, — зауважив Старий. — І дух суперництва побороти просто несила. Він псує все на світі.
— А я його позбувся. Тепер уже все гаразд. Знали б ви, яка була цікава подорож.
— Ще б пак!
— Скажіть-но, Старий, а що це за звичай у тубільців, тиснучи руку, тягти за великий палець?
— Це означає, що вони ніби визнають вас кровним братом. А хто тягнув вас за палець?
— Усі, крім Камау.
— Та ви просто молодець, чорт забирай! — мовив Старий. — Ви стаєте серед них своєю людиною. Скажіть-но, а правда, Що ви такий уже неперевершений слідопит і мисливець на птахів?
— Ідіть к бісу!
— І М'Кола тяг вас за палець?
— Так.
— Ти ба! — мовив Старий. — Ходімо покличемо маленьку мемсаїб і поснідаємо. Хоч, правду кажучи, я ще ніби й не голодний.
— А я голодний, — відказав я. — Від позавчора не мав і ріски в роті.
— Ну, пиво напевно пили?
— Звичайно, пив.
— А пиво — теж їжа, — сказав Старий.
Ми покликали мемсаїб і Карла й гуртом весело поснідали.
Через місяць Мама, Карл і його дружина — вона приєднала-до нас у Хайфі — сиділи на осонні біля кам'яної стіни на іберезі Тіверіадського озера, снідали, пили вино й дивилися на Гагар. Пагорби відкидали тінь на воду, таку тиху та непорушнуе
що вона здавалася стоячою. Безліч гагар, плаваючи, залишали кола на поверхні; я намагався полічити птахів і питав себе по-думки, чому про них
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.
