Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

— Я не збираюсь ходити по воді,— мовив Карл, дивлячись на похмуре озеро. — Тут уже раз пройшли, і цього досить!

— А знаєте, — сказала Мама. — Я вже багато чого не пам'ятаю. Не пам'ятаю навіть обличчя містера Джексона. А воно таке чудове! Я думаю, думаю про нього, але не можу уявити його. Це жахливо. На фотографії він зовсім не такий. Ще трохи, і я зовсім забуду його обличчя. Уже й зараз пригадую невиразно.

— А вам не слід забувати його, — мовив Карл моїй дружині.

— А я його добре пам'ятаю, — озвався я. — Ось трохи згодом я напишу для тебе повість, де розповім і про старого Джексона.

ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ

STORIES

1936

THE CAPITAL OF THE WORLD THE SHORT HAPPY LIFE OF FRANCIS MACOMBER THE SNOWS OF KILIMANJARO

Переклав Володимир Митрофанов

(g) Український переклад,

видавництво «Дніпро», 1974

СТОЛИЦЯ СВІТУ

У Мадріді повно хлопців на ймення Пако, — це здрібнене Франсіско, — і там можна почути історійку про. те, як один батько, приїхавши до Мадріда, вмістив на приватній шпальті «Ліберала» таке оголошення: «Пако! В четвер опівдні приходь до готелю «Монтана». Я все простив. Тато», — і як потім довелося викликати загін кінної поліції, щоб розігнати вісімсот юнаків, які з'явилися на це оголошення. Але той Пако, котрий прислужував у їдальні пансіону «Луарка», не мав ані батька, що міг би його простити, ані гріхів, що потребували батьківського прощення. Він мав двох старших сестер, що були покоївками в «Луарці», діставши цю роботу завдяки попередній тамтешній покоївці, своїй землячці, яка показала себе працьовитою й чесною і тим зажила доброї слави рідному селу та його людям; оті-то сестри й купили йому квиток на автобус до Мадріда і допомогли влаштуватися помічником подавальника в пансіоні. Він приїхав з невеликого села в Естремадурі, де люди жили в страшній нужді, майже надголодь, не маючи й гадки про якісь вигоди, і з самого малечку, скільки себе пам'ятав, не знав нічого іншого, крім тяжкої щоденної праці.

Пако був ставний хлопчина, з чорним, як смола, кучерявим Чубом, блискучими зубами та ніжною шкірою, що на неї заздрили його сестри, і завжди мав напоготові щиру, ясну усмішку. Був роторний, працьовитий, любив сестер, що здавались йому вродливими й розумними, любив Мадрід, ще повний незбагненних для нього див, любив і свою роботу: яскраве світло в їдальні, сніжно-білі скатертини й серветки, чорні фраки подавальників та ситна їжа в кухні,— усе це надавало їй романтичної принадності.

В «Луарці» звичайно проживало й збиралося за столом чоловік десять-дванадцять, та для Пако, наймолодшого з трьох подавальників, що прислуговували в їдальні, існували тільки тореро.

Другорядні матадори вподобали цей пансіон, бо він містився У пристойному кварталі Сан-Херонімо, годували там добре і за Зкитло та харч брали недорого. Кожний тореро мусить зберігати подобу коли не достатку, то принаймні статечності — адже показна пишнота й гідність важать в Іспанії куди більше від хоробрості та інших чеснот, — отож вони й жили в «Луарці», Поки мали в кишені хоч песету. Не було ще випадку, щоб якийсь тореро перебрався звідти в кращий або дорожчий готель — другорядні матадори ніколи не стають першорядними, — а от падіння з «Луарки» були швидкі; та доки пожилець заробляв хоч що-небудь, його не турбували рахунками, і таке траплялося лише тоді, коли господиня пансіону переконувалась, що справи його безнадійні,

На той час у «Луарці» жило трос професіональних матадорів, а також два дуже досвідчених пікадори і один чудовий бан-дерильєр. Для пікадорів та бандерильєрів, яким доводилося жити в Мадріді цілий весняний сезон, покинувши свої родини в Севільї, «Луарка» була надто розкішна, але платили їм добре, вони мали постійну роботу в матадорів, законтрактованих до кінця сезону, і кожен з цих трьох підручних заробляв чи не більше за будь-якого з трьох матадорів, що жили в «Луарці». Один з тих матадорів був недужий і намагався це приховати, другий давно вже пережив скороминущу славу здібного новачка, а третій був боягуз.

Колись, на початку своєї кар'єри, той боягуз був надзвичайно хоробрий і навдивовижу вправний матадор, аж поки дістав страшну рану в живіт; та деякі хвацькі звички від тих днів минулої слави зберіг і дотепер. Веселощі буяли в ньому нестримно, і він завжди сміявся — з будь-якого приводу й без жодного приводу. Раніше, коли був у шані, він дуже полюбляв жартувати з інших, але тепер облишив ці штуки. Вони потребували впевненості, а він її вже не відчував. Цей матадор мав розумне щире обличчя і поводився з великою гідністю.

Матадор, котрий нездужав, пильно стерігся, щоб цього не помітили інші, і неодмінно куштував хоч трохи кожної страви, що її подавали до столу. Він мав безліч носовичків і прав їх сам у своїй кімнаті, а віднедавна почав спродувати свої мата-дорські костюми. Один продав за півціни ще перед різдвом, а другий — на початку квітня. То були пишні й дорогі костюми, він завжди дбайливо доглядав їх, і тепер у нього лишався ще один. Перед тим як занедужав, він був багатообіцяючий матадор, навіть викликав сенсації, і хоч сам читати не вмів, проте зберігав вирізки з газет, де говорилось, що у своєму першому виступі в Мадріді він перевершив Бельмонте. їв він у самотині, за маленьким столиком, і майже не підводив очей.

Матадор, що пережив свою першу славу, був низенький на зріст, смаглявий і статечний. Він також їв за окремим столиком, дуже рідко всміхався, а щоб засміятися — то ніколи. Походив він з Вальядоліда, де всі люди дуже поважні, і був добрий матадор, але стиль його вийшов з моди, перше ніж він встиг привернути до себе глядачів своїми найкращими якостями — сміливістю та спокійною вправністю, — і тепер його ім'я на афіші нікого не принаджувало. Колись його запримітили через малий зріст — він ледве сягав очима над бичачий карк, — але були й інші низенькі матадори, тож він так і не спромігся здобути прихильність публіки.

З двох пікадорів, що жили в «Луарці», один був худорлявий сивий чолов'яга з яструбиним обличчям, який, незважаючи на свою тендітну статуру, мав міцні, мов залізні, руки й ноги; він завжди ходив у скотарських чоботях і штанях навипуск, щовечора напивався п'яний і ласо поглядав на жінок у пансіоні. Другий був височенний смаглявий здоровань, гарний із себе, з чорним, наче в індіанця, волоссям та величезними ручиськами.