Читати книгу - "Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати"

Усе йшло якнайкраще. Колись йому доводилося розповідати жарти — блазень мав уміти змусити людей сміятися. Та тепер Кевін вийшов на більш високий та, водночас, лячний рівень: він свідомо змусив ридати рідну матір. Це ще не можна було назвати надсилою, та певним кроком на шляху до неї — сповна.

«Але ж ти не якийсь там фрік», — простогнала місіс Клейтон.

«А хто ж? — гримнув Кевін з такою люттю, що навіть на нього справила враження. — Я сексуальний інверт!» І на доданок закинув матері: «Краще б ви, мамцю, зробили аборт!» Слова, саме ці слова, його й самого прохромили з голови до п’ят попри всю самозакоханість, що відчувалася в них. Так, вони лунали самозневажливо, але він виграв у тому, що залишився в центрі уваги. Одвічна тінейджерська проблема полягала в тому, що на всі твої проблеми батьки дозволяли собі реагувати досить спокійно. У голові промайнула думка щодо майбутньої кар’єри: його коником було акторство. Він міг би стати зіркою кіно.

Ніби на доказ його природженого таланту, тато схопив матір за плечі, затримавши її саме тоді, коли вона от-от була ладна кинутися до нього і схопити свого недолугого сина в обійми. Татове обличчя не виражало нічого, як ті віконниці на вікнах. Приятелі в школі аж зайдуться від заздрощів. Кевіна вже розбирала нетерплячка повідати їм, до яких невимовних страждань він довів рідну матір. Як тато ледь не розпустив нюні. І це зробив він, Кевін. Він домігся батьківської любові. Він бачив її на власні очі.

Він сам себе тримав у заручниках. І сам же висував вимоги.

Узяти ту ж таки Мінді Тейлор-Джексон, батьки відправили її до певного закладу за містом. То було велика будівля зусібіч оточена високим парканом: щось середнє між інтернатом та профілакторієм, а неподалік того місця є інше, тільки для хлопчиків. Кілька акрів землі, посипаної гравієм, а посеред — височіє шестиповерховий будинок із червоної цегли. Здаля він виглядає наче фабрика, та то тільки здаля. Подейкують, що насправді там робити нічого не треба: тільки тягай собі металеві гирі й час від часу отримуй собі ін’єкції тестостерону. У вільний час резиденти тільки й мають, що в карти грати та в Інтернеті порносайти серфувати. Той заклад був ніби й в’язницею, але з тією різницею, що ніхто тобі в дупу не лізе. До того ж туди то стриптизерок завезуть, то повій доправлять.

Кевін не міг надивуватися на те, як його кампанія висмоктує кров з його батьків. Проте азартна гра — річ двосічна. У ній була пастка й для нього. І він її бачив. «Колотися на правду» було вже запізно. Це означало б утратити довіру до будь-чого, що він іще вигадає. А от бачити, як їх аж трясе від сум’яття — і все через нього! — можна було порівняти хіба що з відвідинами власних похорон: нічого відраднішого Кевін у своєму житті ще не відчував. Його батько просто на очах зачах, перетворившись на згорбленого старця. Бути свідком того, як батьки никнуть та в’януть, і лепечуть наче малі діти через страждання, що він їм завдає, — такий успіх випадає не кожному.

Спостерігаючи за їхньою агонією, Кевін відчув доконечну потребу підкинути їм «кістку». Перевернувшись долілиць, він зарився обличчям у подушку, аби не зайтися від реготу, і вже звідти придушеним голосом вимучив із себе: «От якби знайшлося таке чар-зілля…»

Не те щоб він вирішив змилуватися, зовсім ні, але ж треба було дати їм змогу відчути, що його думка спала на думку саме їм. Так, думка про фабрику з червоної цегли десь у чорта на болоті мала визріти саме в їхніх головах.

Хтозна як той заклад називався офіційно, проте аж ніяк не «Півниковою фермою». Спочатку він і призначався для іншого: хто казав — для лікарні, а хто — для в’язниці. Та тут на сцені з’явилася така постать, як Командор зі своїми теоріями про переорієнтацію. Перше, що він зробив, то й справді була переорієнтація, переорієнтація самої будівлі. Тепер її оточував високий паркан. Колись шестиповерховий будинок із червоної цегли височів над кукурудзяними ланами, а весь простір між червоними мурами і майбутнім парканом займав дбайливо підстрижений зелений газон, але тепер Командор повелів скрізь насипати гравій та запустив бігати кровожерних собацюр на кшталт тих, що слугували в Шталаг 13[247].

Ще на під’їзді до брами на дорозі, втім, як і завжди, юрмився натовп. Протестувальники з «Рок Гадсонс»[248], а то були вони, подавали застережливі знаки, а деякі встеляли своїми тілами дорогу, наче килим: хоч бери та їдь просто по них. Дівчата, чи то були з софтболу, чи просто були вдягнені у такі футболки в обліпку з рожевим трикутником та ще й без бюстгальтера, дарма що надворі вже