Читати книгу - "Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян"

– Для Кхибри, – пояснила я.

Він приховав усмішку і дав ще одну. Я вдячно кивнула. Час тягнувся як карамель, що розтанула на сонці. Василь щось писав, я відверто нудьгувала, вкотре роздивляючись полиці з теками. Приблизно за годину двері відчинилися, увійшов той самий лисуватий поліцейський із блідою Кхиброю. Вона, здавалося, зараз зомліє.

– Води, – кинула я Васі.

Він уже простягав чашку тролиці. Вона тремтячими руками взяла її і, розхлюпуючи воду, випила. Мокрі плями залишилися на помаранчевій блузі. Нічого страшного, висохнуть! Вася дістав знайому маленьку пляшечку і подав сопільник. Кхибра шумно видихнула і влила в себе заспокійливе.

– Дівчина ні в чому не винна, – сказав поліцейський в окулярах. – Винні будуть покарані.

Я обійняла подругу і міцно пригорнула її до себе.

– Але, ви обдурили академію, пані Юрз. Сказали, що у вас є атестат, який ви забули вдома. Насправді його немає.

Кхибра мовчала.

– Але Маятник обрав її, – заступилася я за тролицю. – Ви ж знаєте, що багато років не було набору на кулінарний факультет! Невже ніяк не можна розв’язати це питання?

Вася і поліцейський переглянулися.

– Можу сказати тільки одне: на це потрібен дозвіл короля. Якщо Ерік Другий буде такий люб’язний, що дасть згоду на ваше навчання, то ви зможете вчитися далі.

– Що для цього потрібно зробити? – глухо запитала Кхибра.

– Піти до ректора і чесно про все розповісти, а він уже подасть прохання королю.

– А потім?

– Чекайте відповіді.

– Що на неї чекає в разі відмови? – запитала я.

– Не знаю, леді. Я не король і не займаюся подібними питаннями. Василю, проведіть дівчат. Їм, здається, час йти на заняття.

Вася вивів нас надвір, де та сама карета відвезла до брами академії.

– Де ви були? – суворо запитала пані Ліонелла.

– У таємній поліції... – тихо відповіла Кхибра.

– Пресвітла Аргіна! Що сталося? І що це за синці у вас на тілі? – професорка Грехем у мить стала схожа на матусю-клопотусю, яка не знала куди нас посадити.

– Нічого. Тобто трапилося, але вже все гаразд.

– З ким ви побилися?

– Це наслідки вчорашньої магосуміші, – пробурчала я. – Якось невдало змішали.

Кураторка пильно подивилася на нас, а потім розреготалася. І ми теж.

– А я думаю, що за загадкова епідемія, про яку кухарка розпатякала всій академії! Зрозуміло! Склад хоч запам’ятали?

Я похитала головою – ні.

– Спробуємо розібратися на місці, – настрій Кхибри трохи поліпшився.

Група розсміялася ще гучніше.

– Зате, ніякого похмілля, – заступилася я за «Горошинку», як подумки назвала магосуміш.

– Адептки, займайте свої місця, – втираючи сльози, сказала пані Ліонелла. Коли згадаєте, що і з чим змішували, не забудьте записати рецепт!

– Можна запитання, пані Грехем? – сідаючи на своє місце, запитала я.

– Слухаю вас, адептка Морошкіна.

– Скажіть, а що ми потім будемо робити з рецептами? Готувати – це зрозуміло. А що ще?

– Гарне запитання. Скажіть, Руто, що саме вас цікавить?

– Продаж.

– Для цього вам потрібно зареєструвати свій рецепт у кулінарній гільдії. Голова гільдії пан Уззірус Куц перевірить склад інгредієнтів та пошукає його в реєстрі чинних рецептів.

– Хіба є такий? – здивувався Вальдек.

– Звісно!

– Ви хочете сказати, пані Ліонелло, що всі-всі-всі рецепти, які є в Лартіоні, занесені до цього реєстру?

– І не тільки лартіонські рецепти. Рахуйте: Ріласса, Дзвінких Гір, Двох Зорь, Шіара́ттали, навіть Хілла́гарі, Хелкеша і Леовардії – всі їхні рецепти занесені до реєстру кулінарної гільдії.

Рудик присвиснув.

– А ви думали, що все так просто? – хитро примружилася кураторка. – Ні, дорогенькі мої! Це невігласи можуть розповідати, що немає нічого простішого, ніж зварити локшину.

Ми з Кхиброю згадали вчорашній клей Лікраніеля і ледве стримували сміх.

– Хіба я жартую? – заломила праву брову пані Грехем.

– Ні, даруйте, – вибачилася за нас двох тролиця.

– Так от запам’ятайте: їжа це не тільки насолода для шлунку і душі. Їжею можна вбити. Й для цього не обов’язково додавати отруту або отрутомісткі продукти. Але про це пізніше. До речі, адептки Юрз і Морошкіна, на вас чекають шафи. Дві шафи біля вікна – ваші, після пар перенесете туди своє начиння.

Пролунав знайомий звук: «бомм– бомм»! Пара закінчена!

– Завтра у вас буде практичне заняття. Сьогодні, адепти, ви закупите крупи.

– Будь-які? – поцікавилася Білочка.