Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"

В 1927 р. X. Раковського відкликали з дипломатичної роботи, що в значній мірі пояснювалося його особистими зв'язками з Л. Троцьким та іншими діячами опозиції проти Й. Сталіна. Спроби X. Раковського знайти підтримку діям опозиції в Україні завершилися невдачею. На XIV з'їзді ВКП(б) в 1927 р. він в числі інших 75 активних діячів опозиції був виключений з партії.

У січні 1928 р. X. Раковського висилають до Астрахані, потім – Саратова і Барнаула. Але він не залишає боротьби проти «сталінської фракції» у ВКП(б), пише кілька полум'яних звернень до ЦК партії. В цих документах доводилась неможливість побудови соціалізму в одній країні, критикувалась практика колективізації сільського господарства в СРСР та ін.

Хоч в ті часи X. Раковський вважався одним з найвпертіших опозиціонерів, але на початку 1930-х pp. і він змирився з режимом. В 1934—1935 pp. працював начальником Управління навчальних закладів Наркомату охорони здоров'я РСФРР, головою Всесоюзного товариства Червоного Хреста, взяв участь у роботі XV міжнародного конгресу Червоного Хреста в Токіо (Японія). В 1935 р. X. Раковського було поновлено в членах ВКП(б). У серпні 1936 р. він виступив у газеті «Правда» з приводу судового процесу в справі троцькістсько-зінов'євського терористичного центру із заявою, в якій засудив своїх колишніх товаришів по опозиції.

Але доля X. Раковського вже була вирішена. Наприкінці січня 1937 р. його заарештовують, і в березні 1938 р. він став одним з обвинувачених на процесі «антирадянського правотроцькістського блоку». Лише звернення з-за кордону на ім'я Й. Сталіна врятували йому життя. X. Раковського засудили до 20 років тюремного ув'язнення.

Займаючи відповідальні партійно-державні посади, X. Раковський в 1919—1927 pp. був членом ЦК ВКП(б), делегатом VIII—XIV з'їздів ВКП(б). У 1919—1924 pp. він член ЦК КП(б)У, в 1919—1923 pp. – член Політбюро ЦК КП(б)У, делегат III з'їзду, IV—VII конференцій КП(б)У Обирався членом ЦВК СРСР, ЦВК РСФРР, ВУЦВК, Всеукрревкому.

Коли в перші місяці Великої Вітчизняної війни виникла загроза прориву німецьких військ в центральні райони СРСР, Державний комітет оборони прийняв рішення про негайну ліквідацію 170 політичних в'язнів Орловської в'язниці. 11 вересня 1941 р. X. Раковського в числі інших в'язнів було розстріляно в Медведівському лісі в десяти кілометрах від м. Орел.

4 лютого 1988 р. Пленум Верховного Суду СРСР відмінив вирок по процесу «антирадянського правотроцькістського блоку» (1938 p.), а Комітет партійного контролю при ЦК КПРС 21 червня 1988 р. поновив X. Раковського посмертно в членах партії.

Творча спадщина X. Раковського вивчена недостатньо. Відомо про величезну кількість публікацій в періодичній пресі, кілька книг і брошур російською, болгарською, румунською, німецькою і французькою мовами, якими автор вільно володів.

Праці X. Г. Раковського

Отчет Рабоче-крестьянского правительства Украины IV-му Всеукраинскому съезду Советов рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов 16—20 мая 1920 г. – Харьков, 1920.

Ильич и Украина // Летопись революции. – 1925. – № 2.

Ілліч і Україна // Український історичний журнал. – 1989. – №4.

Раковский Христиан Георгиевич (автобиография) // Деятели СССР и революционного движения России. Энциклопедический словарь. – Гранат. – М., 1989.

Література про X. Г. Раковського

Волковинський В. М., Кульчицький С. В. Християн Раковський. Політичний портрет. – К., 1990.

Головко В. А., Станчев М. Г., Чернявский Г. И. Между Москвой и Западом. Дипломатическая деятельность X. Г. Раковского. – Харьков, 1994.

Гроссул В. Я. X. Г. Раковский – революционер, дипломат, публицист // Новая и новейшая история. – 1988. – № 6.

Дорошенко Д. Історія України. 1917—1923 pp. – Т. II. Українська Гетьманська держава 1918 p. – Ужгород, 1930.

Кант Ф. Революция и дипломатия. X. Раковский: Пер. с фр.-М., 1991.

Мельниченко В. Ю. Чи був Раковський конфедералістом? // Про минуле заради майбутнього. —К., 1989.

Мельниченко В. Ю. X. Г. Раковський: державні відносини Радянської України з Радянською Росією (1919—1920 pp.) // Український історичний журнал. – 1989. – № 3.

Мельниченко В. Нескорений. Науково-художня книга про Християна Раковського. – К., 1990.

Мельниченко В. Христиан Раковский. Неизвестные страницы жизни и деятельности. – К., 1992.

Мельниченко И. Раковский против Сталина. – М., 1991.

Паниев Н. А. Болгарский революционер, советский полпред (о X. Раковском) // Открывая новые страницы… Международные вопросы: события и люди. – М., 1989.

Сверчков Д. На боевом посту (к 50-летию Христиана Георгиевича Раковского). – М., 1923.

Табачник Д. В. Україна на шляху у світ. Керівники зовнішньополітичних відомств України в 1917—1996 pp.: (Біографічні нариси, документи і матеріали). Навчальний посібник. – К., 1996.

Табачник Д. В. Українська дипломатія: нариси історії (1917—1990). Навчальний посібник. – К., 2006.

Троцкий Л. X. Раковский//А. Луначарский,К. Радек, Л. Троцкий. Силуэты: политические портреты. – М., 1991.

Фатеев П. С. X. Г. Раковский. Краткий очерк жизни и деятельности. – К., 1989.

Чернявский Г. И. X. Г. Раковский на судебном фарсе 1938 г. // Новая и новейшая история. – 1990. – № 2.

«Селянин… не буде ніколи боротися з більшовиками»

(Сергій Степанович Остапенко)

Учений-економіст, професор, державний діяч народився 6(18) листопада 1881 р. у м. Троянів Житомирського повіту Волинської губернії у багатодітній селянській родині. Працювати почав із 7 років, здобув початкову освіту у м. Кам'янці-Подільському, навчався в середній школі; з 1903 р. працював народним учителем на Волині (Ковелыцина). У 1905 р. був заарештований за зберігання нелегальної літератури та намагання створити селянську спілку і до 1907 р. утримувався у в'язниці м. Орла. Потім екстерном закінчив Володимирський кадетський корпус, навчався у Київському комерційному інституті, де вже на другому курсі написав наукову працю, удостоєну золотої медалі. Після одруження працював у земстві, а з 1914 р. – у Харкові, в районному комітеті з постачання та розподілу палива. Наприкінці 1917 р. його викликали до Києва і направили як консультанта з економічною делегацією УНР до Брест-Литовська на переговори з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною. На початку 1918 р. голова Ради Народних Міністрів В. Голубович запрошував його на посаду міністра торгу і промисловості, але С. Остапенко відмовився. Протягом 1918 р. працював у органах статистики, з травня входив до складу економічної комісії української делегації на переговорах Української Держави з РСФРР, наприкінці року вступив до Української партії соціалістів-революціонерів. Партія висунула його на посаду міністра торгу і промисловості у складі уряду В. Чехівського, яку він обійняв 29 січня.

У цей період разом з іншими міністрами (О. Назаруком, О. Трековим) брав участь у переговорах з представниками Антанти (генералом д'Ансельмом, полковником Фрейденбергом) в Одесі та Бірзулі, щиро сподівався на