Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 4"

— Едді, — сказав Девід. — А у відплив тут справді безпечно?

— Авжеж. Хіба я тобі не казав?

— Ти маєш якусь свою мету, еге ж? — запитав Девіда Томас Хадсон. Він перестав дивитися на море і тепер почував себе добре. Він розумів: те, що робить Девід, потрібно йому, хоч яка б там була причина; розумів і те, що сам він повівся щодо хлопця себелюбно.

— Тату, я ж тільки кажу, що найдужче люблю плавати під водою, а сьогодні такий гарний для цього день. Хто зна, чи потім не задме…

— Та й Едді каже… — перебив його Томас Хадсон.

— Та й Едді каже… — зраділо всміхнувся до нього Девід.

— Едді каже: хай вам усім сто чортів. Сідайте вже їсти, поки я не викинув усе це к бісу за борт. — Він стояв, тримаючи миску салату й таріль із смаженою рибою та картопляним пюре. — А де це Джо?

— Поїхав шукати акулу.

— Здурів він, чи що!

Коли Едді спустився вниз і Том-молодший почав передавати іншим тарілки, Ендрю пошепки спитав батька:

— Тату, а Едді п'яниця?

Томас Хадсон розкладав по тарілках холодний картопляний салат під маринадом, посиланий крупнисто змеленим чорним перцем. Він навчив Едді готувати його так, як це робили в барі Ліппа у Парижі, і то була одна з найсмачніших страв, що їх Едді подавав на катері.

— А ти бачив, як він застрілив акулу?

— Ну звісно.

— П'яниці так не стріляють.

Він наклав салату в тарілку Ендрю, а потім собі.

— Я тільки через те спитав, що мені звідси видно камбуз і, поки ми тут сидимо, я бачив, як він разів вісім прикладався до пляшки.

— То його власна пляшка, — пояснив Томас Хадсон і підклав Ендрю ще салату. Він ніколи не бачив, щоб хтось їв так швидко, як Ендрю. Хлопець казав, що навчився цього в школі. — Старайся їсти повільніше, Енді. А пляшку на катер Едді сам собі приносить. Майже всі справжні кухарі трохи випивають. А деякі й добряче п'ють.

— Я вже вісім разів бачив. А ось тепер дев'ятий.

— Хай тобі чорт, Ендрю, — мовив Девід.

— Не лайтеся, — звелів Томас Хадсон обом. Том-молодший і собі докинув слово:

— Добрий, чудовий чоловік рятує життя твоєму братові, та досить йому раз чи кілька разів ковтнути з пляшки, як ти обзиваєш його п'яницею. Не місце тобі серед людей.

— Я не обзиваю його. Просто запитав тата, щоб знати, чи він не п'яниця. І взагалі я не проти п'яниць. Тільки хочу знати, чи людина п'яниця, чи ні.

— Ось нехай лиш я розживуся десь на гроші, то першим ділом куплю Едді пляшку того, що він п'є, і вип'ю разом з ним, — урочисто промовив Том-молодший.

— Це що за розмова? — Над трапом з'явилася голова Едді у зсунутому на потилицю старому фетровому капелюсі, з-під якого визирала смужка незасмаглої шкіри на чолі, і з сигарою в кутку намащеного меркурохромом рота, — Нехай я тільки побачу, що ви п'єте щось міцніше за пиво, то душу з вас витрушу. З усіх трьох. Щоб я й слова од вас не чув про випивку. Дати ще пюре?

— Зробіть ласку, Едді, — відповів Том-молодший, і Едді повернувся вниз.

— Оце вже десятий, — сказав Ендрю, дивлячись понад трапом.

— Та припни ти язика, вершнику, — звелів йому Том-молодший. — Невже ти не маєш поваги до чудової людини?

— Поїж іще риби, Девіде, — сказав Томас Хадсон.

— А де тут той великий жовтохвіст?

— Мабуть, його ще не засмажено.

— Тоді я візьму цього жовтого окуня.

— Вони аж солодкі на смак.

— Певне, з гарпуна такі смачні, бо кров із них витікає, та ще як їсти одразу.

— Тату, можна мені запросити Едді випити з нами? — спитав Том-молодший.

— А чого ж, — відказав Томас Хадсон.

— Він уже випив раз. Хіба ти не пам'ятаєш? — втрутився Ендрю. — Коли ми тільки-но піднялися на катер, він випив з нами. Пригадай-но.

— Тату, можна мені запросити його випити з нами ще раз і попоїсти?

— Ну звісно, — сказав Томас Хадсон.

Том-молодший спустився в камбуз, і Томас Хадсон почув, як він говорить до Едді:

— Едді, тато запрошує вас налити собі чогось і піднятися випити й попоїсти разом з нами.

— Дурниці, Томмі, — мовив Едді. — Я ніколи не їм серед дня. Як уранці поснідаю, так аж до вечора.

— Ну, а випити з нами не хочете?

— Та я вже випив, Томмі.

— Тоді випийте ще раз зі мною, а мені дайте пляшку пива, гаразд?

— Авжеж, хай йому чорт, — сказав Едді, і Томас Хадсон почув, як відчинився й зачинився льодовник. — За тебе, Томмі.

Томас Хадсон почув, як цокнули одна об одну пляшки. Він глянув на Роджера, але Роджер дивився на океан.

— За вас, Едді, — почув він голос Тома-молодшого. — Для мене велика честь випити з вами.

— Дурниці, Томмі, — відказав Едді. — Це для мене честь випити з тобою. Я чудово почуваю себе, Томмі. Ти бачив, як я підстрелив те акулисько?

— Ну звісно, бачив, Едді. То ви не хочете попоїсти з нами?

— Ні, Томмі. Справді не хочу.

— А хочете, я посиджу з вами тут, щоб вам не пити самому?

— Дурниці, Томмі. Не треба нічого вигадувати, зрозумів? І пити мені зовсім не треба. І взагалі нічого не треба, оце тільки трохи покуховарити та заробити собі на прожиток. Я й так достобіса добре себе почуваю, Томмі. Ти бачив, як я її підстрелив? Справді бачив?

— Едді, то було найкраще, що я будь-коли бачив. Просто я спитав, чи не треба мені побути з вами, щоб ви не почували себе самотнім.

— Я ніколи в житті не почував себе самотнім, — відказав йому Едді. — Мені дуже добре, і я маю тут щось таке, від чого стає ще краще.

— І все-таки, Едді, я хотів би посидіти з вами.

— Ні, Томмі. Бери-но ти оцей таріль з рибою та неси нагору, туди, де твоє місце.

— А тоді я хочу вернутись і посидіти з вами.

— Я ж не хворий, Томмі. От якби я захворів, то тоді був би радий, щоб ти посидів зі мною. А я почуваю себе так, що кращого й бажати годі.

— Едді, а ви певні, що вам вистачить цієї пляшки?

— Авжеж, хай йому чорт. Ну, а як не вистачить, то позичу в Роджера чи в твого старого.

— Гаразд, тоді я понесу рибу туди, — сказав Том-молодший. — Я дуже радий, Едді, що вам так добре. Це просто чудово.

Він виніс нагору таріль із жовтохвостами та жовтими