Читати книгу - "Вибрані твори"

Вони обоє познайомились, коли ще не мали жодного імені. Тепер зустрілись дві маркантні постаті української революції. Так різні ніби й рівночасно так небувало собі близькі й співзвучні.

Розмова поволі нав’язувалась. Обоє висловили здивування, що зовсім не пізнають себе зі своїх зустрічей. Тоді Олена Теліга була молодою, дуже живою й цікавою дівчиною, але позбавленою всяких глибших заінтересу-вань. Олег Кандиба — соромливим гімназистом, що тільки мовчав і займався акваріумом. Тепер — вона блискуча поетка й передова постать націоналістичного руху, авін — найвизначніший поет і член Проводу Українських Націоналістів, що мав за собою свіжо перейдений етап Карпатської України.

Та як тоді вони були собі чужі й незрозумілі, так тепер — близькі й тотожні в цілях і намірах.

Наступні зустрічі були зовсім інші. Олена Теліга стала членом ОУН і приступила до праці в культурній ділянці. Не треба було довгих розмов. Вони розумілись, бо ж віддавна йшли вже спільним шляхом. Тепер тільки закріплено формально те, що віддавна існувало фактично. І потрібне було лише устійнення зовсім конкретних справ.

Олена Теліга перебрала провідництво мистецького товариства «Зарево». При співпраці покійного маляра В. Дядинюка та інших негайно розгорнула широку працю. Збирались фонди, уділювались допомоги, обговорювались проблеми творчості. Виготовлено матеріали для літературного збірника. Але реакційні сили і тут кидали колоди під ноги й не завжди вдавалось поконати перешкоди, створені особистими амбіціями та еміграційною нервовістю.

Найбільшим каменем на всьому лежала рука німецького варвара, що не хотів допустити до розвитку українського культурного життя еміграції, а ще менше граничних українських земель, які він захопив — Холмщини й Підляшшя. Німецький чобіт допускав лише початкові школи і все те, що могло зробити з його підвладних добрих робочих коней чи волів. Тому діяльність «Зарева» зупинилась на мертвій точці.

Вже тут Олена Теліга пізнала справжню суть націонал-соціалізму, його варварство, рафінованість, жорстокість і цілі. Бунтувалась проти цього, старалась обійти закони, але було це понад її сили, а починати відкриту боротьбу на чужій території в умовах німецько-больше-вицького союзу — українці не могли. Та, проте, для неї праці вистачило в тих обставинах, в тих рамках, де можна було діяти законспіровано. Виклади на вишколах організаційного активу давали їй величезне задоволення.

Вона ніколи не питала про рівень і кількість слухачів. Не питала, що скажуть на те, що Олена Теліга, славна письменниця, займається викладами кільком слухачам, які її певно не оцінять. Для неї важним було те, що це потрібне. Що це служить українській боротьбі за державність. В цю працю, як і в кожну, за яку бралась, вкладала всю свою душу й темперамент і талант. Блискучий промовець, перейнятий тим, що говорить, — завжди вміла передати свій запал і віру слухачам. І сталось диво, якого початково не сподівалась ні вона, ні ті, що їй доручали працю: її слухачі розуміли й сприймали те, що вона викладає, так, наче б вона говорила їхньою мовою, а не мовою найвищого позему, наче б вона думала їхніми категоріями, а не категоріями найвищими. Справді, це нелегко говорити до неприготованої аудиторії про проблематику української культури й зміст та методи боротьби в духовій ділянці. Але її віра, її щирість і глибоке відчуття тих проблем спонтанно уділялось слухачам.

Крім того, вона дуже багато працювала над укладом матеріалу для виховної праці. Її знання української поезії, її літературний смак, її відчуття потреб і шляхів перевиховання українських мас в дусі національної революції віддавали тут неоцінимі послуги.

Та найбільш улюбленою її працею була праця над постачанням матеріалу для боротьби ОУН на землях. Дискутування проблем, устійнювання напрямних — це те, що її найбільш цікавило. Але не меншу сатисфакцію давала їй нелеґальна праця над складанням відозв, летючок, вишкільного матеріалу. Тут чулась вона в своїй стихії. Революційне підпілля, що залишалось підпіллям і на еміграції, манило її не лише своєю таємничістю. Тут чула вона передовсім серйозність. Чула відданість і конкретність, позбавлену всякого сліду фрази й порожнього теоретизування — так властивих кав’ярняному політиканству. Тут чулась в рядах справжніх вояків підпілля. Тут панувала діловитість і точність, зумовлена напругою постійної гри зі смертю. І ніхто певно не підходив так діловито, так щиро, так віддано, ніхто не працював так точно й солідно в цій кухні підпільної боротьби на українських землях, як Олена Теліга.

Спочатку недовірливі підпільники із застереженням поставились до елеґантної пані, що знана була всім як поетка й салонна дама та ніяк не виглядала на товаришку із законспірованої землянки, що говорить шепотом і старається нічим не впадати в око. Але швидко переконались, що кров від крові воюючої України є Олена Теліга, що вона обов’язковий виконавець, незамінимий товариш і незрівнянно помисловий творець нових вартостей. Її не лише почали цінити, а й любити та гордитись нею.

Найбільш гордою була вона сама. Нарешті, дійшла до того, про що здавна мріяла. До передових борців за державність. Це найважніший їх відтинок. Небезпека. Напруженість. Тепер це визначувало спосіб її життя, її розклад дня, її лектуру й думки. Займається студіями підсовєтської дійсності. Студіює літературу, що приходить з большевії. Вивчає звіти про настрої в Україні, в Червоній армії. Передумує й передискутовує методи боротьби. Шукає нових шляхів підходу до підсовєтської дійсності. Пропонує зміни в пропаганді, в постановці програмових питань. Словом, живе українською революційною боротьбою, сама стає вояком у ній, розбудовує її, поширює. Зміцнює.