Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

цікавили ліки від раку, на які відкриття претендував Райх, але було зацікавлене в тому, аби встановити його політичні симпатії. Райх мав слухання в суді Брукліна на самісінький Боксінг Дей[52], де його добряче підсмажили за ймовірні підпорядкування комуністам, й вивідували чи його новий будинок було куплено на гроші з Москви. Державний прокурор США, який провадив слухання, постановив, що доказів для підтримання звинувачення було недостатньо, й у своєму звіті рекомендував, «що з іноземця необхідно зняти усі обвинувачення без жодних на те заперечень» («Іноземець видається егоїстичним, — писав він у своєму підсумку слухання, із антисемітською та ксенофобською ремаркою, — його особа точно характеризує його расу та країну»). Райха відпустили через одинадцять днів — лише після того, як він пригрозив, що почне голодування. Сидів він упродовж трьох з половиною тижнів.

Попри те, що його випустили на свободу, ім’я Райха все ще не стирали зі «списку ключових фігур», яким завідувала організація під назвою «Відділення контролю громадян — підданих іноземних держав». Служба внутрішньої безпеки рекласифікувала Райха до Групи Б: «Особи, що видаються менш небезпечними, але чиї діяння варто обмежити». Тож за ним і далі стежили. Райх нарешті спекався цих нескінченних розслідувань після того, як дізнався, що двоє «полісменів» розпитували про нього в його сусідів, що, здавалося, виправдовувало його манію переслідування. Його зняли зі списку ключових фігур у липні 1943 року, коли Генеральний прокурор ствердив, що занесення людей до списків за класифікаційними рівнями загрози було неконституційним; на той час половину з 10 000 затриманих уже звільнили.

Райх був певним того, що то його колишня дружина та доктор Лоуренс Кубі, тодішній секретар Нью-Йоркського інституту психоаналізу, здали його ФБР як активного комуніста й потенційного шпигуна; таке припущення ґрунтувалося на чомусь, що Лора Райх сказала йому за декілька місяців до його арешту. «Остерігайся, Віллі, — застерегла вона його. — Енні говорила про щось погане про тебе із доктором Кубі»{422}. Однак, жодних сумнівів, що Лора мала на увазі неприємні чутки, здебільшого про душевне здоров’я Райха, які ходили в психоаналітичному товаристві, про які він й сам добре знав.

Виявилося, що Райх став жертвою екстраординарної плутанини. У місті Ньюварк, що в штаті Нью-Джерсі, жив собі такий Вільям Роберт Райх, який заправляв невеличким книжковим магазином, який використовувався як логістичний центр для розповсюдження комуністичної пропаганди. Вільям (Білл) Райх, народився того ж року, що і Вільгельм, також перебував на посаді завідувача інформаційного відділу Комуністичної партії Нью-Джерсі і щоп’ятниці увечері викладав політичну економіку в робітничій школі за адресою 35-та Іст та 12-та Стрит на Мангеттені, лише за декілька кварталів від Нової Школи, що на перехресті 66-ї та 12-ї Стрит{423}.

1950 року під час розслідування КРАД «Американських аспектів вбивства Леона Троцького» було встановлено, що Білл Райх працював як сталінський засланець, якого агенти секретної поліції Радянського Союзу завербували, аби той пробрався до лав американських прихильників Троцького. У березні 1936 року, коли Троцький усе ще був у Норвегії, Білл Райх написав статтю в газеті «Western Worker» під заголовком «Джонсон, Галет та Райх зреклися Троцького»; завербували його наступного року, а зробив це Луїс Френціс Буденз, головний редактор «Daily Worker» і колега Біллі Райха із робітничої школи. Буденз був головою Бубен-групи шпигунів (як їх знали в Радянському Союзі), допоки 1945 року не покинув партію і не став інформатором ФБР, видавцем антикомуністичних компроматів та зірковим свідком КРАД{424}.

Саме Буденз видав Біла Райха КРАД, як одного із «найвидатніших… прихованих сталіністів, які діяли як троцькісти». Він також відкрив той факт, що серед американських прихильників троцькістів був ще один засланий агент секретної радянської поліції, Рубі Вейль, який познайомив Рамона Меркадера та секретарку Троцького Сильвію Аґельофф. Вони почали бурхливу аферу, яка дала Меркадерові доступ до надійно укріпленого сховку Троцького в Мехіко, де той пробив череп Троцького ножем для льоду. Яку роль Білл Райх зіграв у складанні схеми, яка призвела до вбивства Троцького, якщо й узагалі якусь та й відіграв, невідомо. 1960 року він опинився перед КРАД і, за наявності масивних доказів його зв’язків із комуністами, Райх на кожне запитання відповідав своїм правом п’ятої поправки{425}. (Навіть попри те, що члени комуністичної партії все ще потрапляли на суди у 60-х через Акт Сміта, 1963 року Прокурор США заборонив переслідування у справі Біла Райхаю.){426}

Невдовзі після того, як Вільгельма Райха випустили, Вільям «Білл» Райх полишив Східне узбережжя і поїхав учителювати до Сан-Дієго, де ФБР також встановило за ним контроль. 2 листопада 1943 року, визнаючи помилку в секретних документах, Дж. Едґар Гувер постановив, що справа Вільгельма Райха формально закрита.

Сім

Навесні 1945 року письменник-анархіст Пол Ґудмен отримав телефонний дзвінок від Райха з проханням завітати до нього у Форест-Гіллз. «Мені стало приємно й, водночас, дивно, — писав Ґудмен, — і я щиро сподівався, що цей визначний муж візьме мене до якоїсь справи». Ґудмен щойно завершив писати статтю про Райха для впливового анархістсько-пацифістського журналу Дуайта МакДоналда «Politics». «Політичне значення останніх ревізій ідей Фрейда» — стаття, яку опублікували за місяць до того, як було скинуто атомну бомбу, відрекомендує Райха новій та охоче сприйнятливій аудиторії — представникам американського авангарду. В умовах ідеологічної конфузії післявоєнного періоду, перш ніж окопна політика Холодної війни вкоріниться в суспільстві, Райхові ідеї швидко стали популярними серед американської інтелігенції. Його як лідера нового сексуального руху підтримувало молоде покоління, і його ідеї запали в