Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

Один з українських добровольчих батальйонів, який успішно вів боротьбу з росіянами понад чотири місяці, було знищено потужним артилерійським вогнем у місці, яке кількома днями до того вважалося надійним укріпленням. Чоловіки і жінки з недавно сформованого батальйону «Донбас» ніколи раніше не стикалися зі зброєю, здатною одночасно випускати три десятки запалювальних ракет. Після обстрілу росіяни запропонували тим бійцям з оточеного й переможеного батальйону, хто вижив, рятуватися через «гуманітарний коридор», який вони тримали відкритим, — а тоді знищили сотню з них на шляху, який мав правити за безпечний прохід.

Путін вітав перемоги «сепаратистів», наче вони були результатом боротьби проросійських доморощених українців, що діяли у своїй країні. Російські військові, наполягав він, не мають до цього жодного відношення. Так само діяв і Лавров, міністр закордонних справ Росії, який мав звичку ображено й злісно усе відкидати, навіть коли йому продемонстрували з півдестка солдатів регулярної російської армії, захоплених в Україні, чи зроблені супутником знімки російських військ і техніки, які наступали на Донецьк. Це, стверджував брехливо він, «просто зображення комп’ютерних ігор».

Західні демократії не збиралися загострювати протистояння, посилаючи своїх солдатів на захист суверенітету України. Ніхто не хотів спровокувати Третю світову війну. Але вони зробили все, що могли. В останні дні літа європейські лідери благали Путіна припинити вогонь в Україні; він відкрито заявив про готовність дозволити конфлікту жевріти. Винайдена Росією Донецька народна республіка вже готувалася до параду перемоги у головному місті регіону. А російська броня майже оточила найважливіший регіональний порт.

Сполучені Штати тим часом запустили дуже специфічну нову санкцію, якою погрожували не один місяць. Простору для маневру, який дозволяв співпрацю з «Роснєфтью» та рештою російської промисловості, було офіційно покладено край. Чи малися на увазі давні угоди, чи йшлося про нові, адміністрація президента Обами оголосила, що всі американські компанії мусять згорнути діяльність у Росії. Навіть ті операції, що нині тривають. Жодних дідових статей43. Ще 11 вересня 2014 року «Екксон» думала, що в неї лишалося днів сорок чи десь так, усе залежатиме від погоди, щоб знайти у російській Арктиці головний приз. Але 12 вересня уряд США офіційно поінформував «Екксон», що сезон в Росії для компанії скінчився: у команди є два тижні, щоб забити робочу свердловину і, чорт забирай, робити звідти ноги. Лобістська команда «Екксон» була шокована, і спромоглася випросити на закриття лавочки в Карському морі два додаткових тижні — до 10 жовтня. «Ліцензія [Міністерства фінансів США] розуміє необхідність подбати про залучених до цих операцій людей, а також ризики для довкілля, — пояснила комунікаційна група «ЕкксонМобіл» у сповненій піклування публічній заяві. — усі пов’язані з припиненням роботи дії вестимуться максимально безпечно й швидко».

Розумієте, уряд США зробив спеціальний двотижневий виняток для «Екксон» не для того, щоб вони отримали трохи додаткового часу, аби знайти усю російську нафту й газ. Спецвиняток стосувався безпеки. І довкілля. О, так.

Партнерка «ЕкксонМобіл» в операції, «Роснєфть», ледь трималася на ногах і до цього останнього удару. Попередні санкції вже ускладнили компанії обслуговування величезного, як переповідали, боргу завбільшки у 39 мільярдів доларів. Не пройшло і тижня після початку дії санкцій під назвою «до побачення, «ЕкксонМобіле»!», як путінський заступник прем’єр-міністра змилостивився над «Роснєфтью» і оголосив, що Фонд національного добробуту Росії передасть щонайменше 42 мільярди доларів готівкою, про які просила компанія. Але Путін і Сєчін мали інший фокус у рукаві — старий, але дієвий. У день оголошення про фінансову допомогу під домашній арешт у маєтку під Москвою помістили 65-річного російського мільярдера Владіміра Євтушенкова. Його затримали за підозрою у відмиванні грошей, пов’язаних із «Башнєфтью», нафтовою компанією в Башкортостані, автономній республіці на північному заході Росії.

Позірне відмивання грошей, в якому звинувачували Євтушенкова, мало місце приблизно десять років тому. Але справжній злочин, за який його заарештували, був значно свіжішим: Євтушенков і його приватна нафтова компанія стала джерелом значних і неминущих перешкод для Сєчіна. Допоки «Роснєфть» пасла задніх, стікаючи грішми, «Башнєфть» процвітала, а причина полягала в менеджменті Євтушенкова. Уперше російський мільярдер інвестував у «Башнєфть» в 2005 році, а 2009 року придбав контрольний пакет акцій, перетворивши після цього ліниву радянських часів компанію в потужного гіганта. До 2014 року в компанії Євтушенкова стало тісно від західних інвесторів — і не без вагомих на те причин. «Башнєфть» була приватним нафтовим бурильником у Росії з найшвидшими темпами розвитку, що нарощував видобуток практично на 10% щороку й накопичував запаси. Ціна акцій потроїлась всього за чотири роки, і коли у червні 2014 року її очільник вирушив до Лондона на виїзну презентацію з нагоди першого публічного розміщення акцій на фондовій біржі, інвестори злетілися до готелю «Корінтія», доба в якому коштує 800 доларів, щоб послухати, що він пропонує (останнє особливо дратувало Сєчіна, який минулого року зробив серйозну пропозицію щодо придбання «Башнєфті» і якому, як писала «Файненшнл таймс», «категорично відмовили»).

Уявіть ступінь злоби — ось він, Євтушенков, який готувався продати великі пакети акцій нової цінної і ефективної російської корпорації західним інвесторам, таким чином утримуючи цей цінний і ефективний актив від загарбання Сєчіним, «Роснєфтю» і російською державою.

Щоб зрозуміти, куди йдеться, і до ворожки не ходи. Арешт Євтушенкова широко висвітлювався як розкручування рімейку попереднього трилера Сєчіна зі знищення-і-загарбання «ЮКОСа». Навіть не мало значення, що, на відміну від боса «ЮКОСа» Міхаіла Ходорковского, Євтушенков путінському політичному пануванню викликів ніколи не кидав. Цього разу йшлося просто про бізнес, або, якщо точніше, владу. Була перлина російської нафтової індустрії, і її основний власник, її російський основний власник, здається забув, що перший обов’язок його компанії — російська держава і Владімір Путін (і Іґор Сєчін). Особливо тепер, коли майбутнє Росії трималося на волосині. «Башнєфть», як і «ЮКОС», і «Лукойл», як будь-яка інша нафтовидобувна компанія Росії, були раз і назавжди «стратегічним активом» держави; за словами Стівена Лі Меєрса, Путін, щоб пояснити свій погляд на предмет, подеколи вдавався до власного прислів’я: «Курка може володіти яйцем, і воно може її годувати, допоки вона на них сидить. Але насправді яйця курці не належать». Тож метафорично кажучи, яйця «Башнєфті» належать російській державі. А на той час Росія зголодніла. Тому Сєчін і Путін захопили ще одне гніздо.

Міхаіл Ходорковскій, бос «ЮКОСа», в якого забрали його компанії й кинули у в’язницю на десятиліття, був майже певен, що римейк скінчиться так само, як скінчився оригінал. «Це той самий Іґор Іванович [Сєчін], який за одинадцять років не став мудрішим, а можливо,