Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

не хотів, щоб спілка називалася моїм іменем, і на її установчих зборах виступив проти відповідної пропозиції, але на одностайне прохання присутніх усе ж таки погодився. Внаслідок наведеної вище заяви уряду я вважав за потрібне адресувати робочому комітету спілки листа з рекомендацією ще раз серйозно обговорити питання назви, робити ухвали й діяти в напрямі, найкращому для цілей спілки й не вважати, що привертання уваги потребує використання мого імені. Однак моя рекомендація ні на що не вплинула. Утім, через ухвалу робочого комітету дітям прикордонних теренів не довелося потерпати, адже щороку та сама організація, назва якої в побутовій мові скоротилася до Маннергеймівської спілки, на втіху собі зауважувала, що її філіям по всій країні вдалося зблизити всі прошарки населення.

Я люблю згадувати перший дворічний творчий період, коли канцелярія спілки розташовувалася в мене вдома і я мав змогу зблизька стежити за її діяльністю й брати участь у вдосконаленні її організації. Цінну підтримку мені тоді надавала сестра, яка аж до своєї смерті 1928 року повсякчас заохочувала й надихала мене до нових зусиль. Без її теплого серця й полум’яної душі в нас було б набагато менше починань і результатів. Труднощів вона не боялася і справою всього життя продемонструвала, що вольова людина може навіть невеликими засобами досягти чималих результатів.

У межах моїх особистих мемуарів немає змоги детально описати ані всі форми праці, які з часом з’явилися в діяльності Маннергеймівської спілки, ані результати, здобуті в цій праці в різних царинах. Честь і слава за них насамперед моїм самовідданим та ініціативним товаришам по роботі, хоча й я від самого початку брав участь у випрацюванні провідної ідеї цієї справи і потім ніколи не припиняв участі у намічанні нових форм діяльності. Надто в часи випробувань, які внаслідок останніх воєн спіткали всі прошарки населення нашої країни, я намагався щиросердо керувати діяльністю спілки й піклуватися про беззахисних дітей, на плечі яких колись буде покладено майбутнє Фінляндії. Організація опіки над сиротами, їх виховання й притулки у всіх північноєвропейських країнах є важливими складниками праці, яка відбувається під керівництвом Маннергеймівської спілки заради загальнолюдських цінностей.

Центральним органом, який весь час удосконалює організацію спілки, є її робочий комітет, який тримає всі віжки в своїх руках і керує практичною діяльністю. Керівними й виконавчими силами комітету після ретельних старань моєї сестри баронеси Маннергейм були від самого початку голова робочого комітету професор Арво Юлппе, а також шкільний радник, а згодом канцелярський радник Ерік Манделін, невтомний і діяльний завідувач канцелярії. З особливою вдячністю я згадую й участь пані Катрі Берґголм у розгалуженій діяльності робочого комітету. Завдяки своїй енергійній праці, а також підтримці й щирій симпатії, яку скрізь викликали цілі цієї організації, Маннергеймівській спілці судилося побачити, як її членська мережа з кожним роком зростає й розповсюджується по всій країні. Сільських відділів, які діяли з господарського й юридичного погляду як незалежні товариства, вповноважені на місцеву ініціативність, було наприкінці 1947 року загалом уже 593.

Загального огляду сфер, на які впродовж років поширилася діяльність Маннергеймівської спілки, мабуть, вистачить, щоб дати уявлення про обсяг і значення її внеску в соціальну відбудову, яка була найважливішим з усіх наших суспільних завдань по закінченні визвольної війни і здобутті незалежності. Від початку спілка намірялася бути «новатором у державному й муніципальному захисті дітей», як я зазначив у циркулярі, розісланому в грудні 1920 року, і в міру того, як досягнуті результати у певній галузі вели до законодавчих і організаційних заходів, на підставі яких відповідна галузь переходила під контроль і відповідальність влади, зосереджувала свої зусилля на якомусь новому полі, де здавалася потрібною раціональна допоміжна діяльність.

Ще в часи заснування спілки було зрозуміло, що її першою й головною формою діяльності має стати боротьба з великою смертністю немовлят. Отримавши в свої руки притулок для беззахисних немовлят «Дитячий замок», створений Софі Маннергейм, спілка заснувала там училище для підготовки доглядальниць. Поки воно функціонувало у Калліо, робітничому районі Гельсінкі, там навчалися 2000 доглядальниць та інструкторок з догляду за дітьми й отримували спеціальну підготовку в царині догляду за немовлятами загалом 1500 медсестер і акушерок. Перша з дитячих консультацій, де матері й майбутні матері проходили відповідний інструктаж, відчинила двері в «Дитячому замку» восени 1922 року, а далі за зразком цього закладу такі самі центри догляду за дітьми виникли по всій країні. Паралельно було запроваджено діяльність з охорони материнства і пов’язані з нею консультації. Після того як відповідне навчання перейшло до державної робочої програми акушерського училища, консультаційну діяльність у цій галузі було законодавчо регламентовано.

Значення методичного консультування вагітних жінок і догляду за дітьми, запроваджених Маннергеймівською спілкою, видно зі статистичних показників смертності немовлят, але, звичайно, треба брати до уваги те, що діяльність спілки є лише одним із чинників, які впливають на позитивну тенденцію графіків. У перше десятиріччя століття до однорічного віку не доживало 128 дітей із 1000. 1921–1932 року їх було 92, зате в 1941–1947 роки показник знизився в середньому до 60 проміле. У воєнний 1943 рік у всій країні було зафіксовано рекордний показник — 49 померлих на 1000 народжених, а в Гельсінкі в окрузі Калліо, де популярна консультація «Дитячого замку» працювала від 1922 року, смертність немовлят вдалося знизити аж до 25 проміле.

Уже в перший рік Маннергеймівська спілка ввела до своєї програми й другу форму діяльності — охорону здоров’я школярів. Перші курси шкільних медсестер було організовано 1922 року. Такі самі курси безперервно відбуваються й досі. Праця спілки була спрямована на впровадження обов’язкових медичних оглядів для учнів народних шкіл і поширення інституту шкільного лікаря на сільські школи, і в результаті вдалося домогтися ухвалення досі чинного закону про загальне медичне обслуговування. На підставі гнітючих висновків, які дало вивчення карієсу серед школярів, було ще раніше розпочато планування організації загального лікування зубів для школярів, і завдяки отриманій свого часу державній субсидії з’явилася змога розпочати цю справу в народних школах.

Для раціоналізації праці з охорони здоров’я я 1923 року запросив від імені Маннергеймівської спілки Товариство медичних сестер, організацію Samfundet Folkhälsan i Svenska Finland, а також обидва фінляндські товариства боротьби з туберкульозом до співпраці, першим результатом якої стала організація спеціальних курсів загальної підготовки патронажних сестер для роботи в сільській місцевості. Цю діяльність, почату 1924 року, з’явилася змога припинити 1 червня 1931 року, коли після націоналізації інституції медсестер підготовку патронажних сестер узяла на себе Медична управа. Нині таку важливу для здоров’я народу інституцію патронажних сестер регламентовано відповідним законом 1944 року,