Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Хто боїться смерті 📚 - Українською

Читати книгу - "Хто боїться смерті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хто боїться смерті" автора Ннеді Окорафор. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 97 98 99 ... 118
Перейти на сторінку:
я — купа гнилого козячого гною.

— Здається, я знаю, як це. Він дуже білий. Він… він — людина?

— Хто його зна, — засміялася вона.

— Як… як гадаєш: я зрозумію, що робити, коли настане час? Так, як ти?

— Ти скоро дізнаєшся. — Вона поглянула на мою щиколотку. — Можливо, тобі варто десь присісти. Я принесу їжу.

Я хитнула головою.

— У мене все гаразд. Ти просто потримай важкі тарілки.

Мвіта, Тінґ і я не їли із Солою та Ссайку. Від цього мені полегшало на серці. Сола не відривався від їжі, щойно її перед ним поставили. Всього було дуже багато, навіть супу з еґусі, якого я не їла, відколи ми пішли із Джвагіра. Ми швидко вийшли, щойно ця парочка почала їсти й обговорювати груди й біографії літніх жінок, які невдовзі мали прийти.

Через мою щиколотку ми добиралися до свого табору майже півгодини. Я відмовилася спиратися на Мвіту чи Тінґ. Діставшись його, ми побачили, що Лую сидить сама. Вона розплела коси й розчесала своє афро. Вона була прекрасна навіть у смутку. Я застигла, дивлячись на Мвіту, який витріщився на два порожні місця там, де стояли намети Діті та Фанасі. На його обличчі промайнув вираз цілковитої, щирої відрази.

— Не може бути, — сказав він. — Вони пішли?

Лую кивнула.

— Коли?! Під час… коли Тінґ рятувала Оньєсонву життя? Вони пішли?

— Я дізналася про це, щойно ти пішов, — сказала я. — А тоді нагодився Сола…

— Як він міг? — заволав Мвіта. — Він знав… Я стільки всього йому розповідав… а він усе одно втік? Через Діті? Оту дівку?

— Мвіто! — вигукнула, підводячись, Лую. Тінґ реготнула.

— Ти ж не знаєш, — сказав Мвіта. — Ви — ти й Діті — просто вступали у близькість із ним, з чоловіками, наче кролиці.

— Стоп! — вигукнула Лую. — Для цього потрібні жінка і чоловік…

— Ми з ним розмовляли, як брати, — продовжував він, не зважаючи на неї. — Він казав, що все розуміє.

— Може, й розумів, — озвалася я. — Та це не означає, що він такий самий, як ти.

— Вбивства, тортури та зґвалтування снилися йому в жахіттях. Він казав, що в нього є обов’язок. Що зміни варті того, щоб за них померти. А тепер він тікає через жінку?!

— А ти не втік би? — запитала я.

Він поглянув мені просто в обличчя вологими червоними очима.

— Ні.

— Ти пішов через мене.

— Ми тут ні до чого, — відказав він. — Ти з цим пов’язана, це — твоя смерть. Я помру за тебе. Тут ідеться не тільки про нас.

Я заклякла.

— Мвіто, як це…

— Ні, — втрутилася Тінґ. — Притримайте язика. Всі. Припиніть.

Тінґ обхопила мої щоки теплими руками і сказала:

— Послухай мене.

Я зазирнула в її карі очі, і в мене швидко закрапали сльози.

— Досить відповідей. Зараз це не на часі, Оньє. Ти виснажена, ти приголомшена. Відпочинь. Облиш це. — Вона повернулася до Мвіти. — Вас лишилося троє. Це правильно. Забудьте про це.

Тієї ночі я сяк-так поспала. Мвіта притиснувся до мене всім тілом, а мій шлунок був повний після розкішних наїдків, які принесла нам Тінґ. Однак, поки я спала, почалися сни. В них Мвіта летів геть. Мені снилося, що ми з ним перебуваємо на невеличкому острівці з маленькою хаткою. Довкола нас дуже багато води. Земля м’яка від неї й укрита крихітними зеленими водними рослинками. У Мвіти виросли крила з брунатним пір’ям. Він полетів геть, навіть не поцілувавши мене й не озирнувшись.

Розділ 52

Ми вирушили зі Ссолу пізно-пізно вночі. З нами пішли вождиня Сесса, вождь Уссон, Ссайку і Тінґ.

— У вас буде одна година, тож рухайтеся швидко, — застеріг Ссайку, поки ми востаннє проходили повз намети. — Якщо втрапите в бурю, коли я її поновлю, напружтесь і йдіть далі.

Я почула тупіт маленьких ніжок.

— Еєсс! — просичала вождиня Сесса. — Вертай у ліжко!

— Але ж вона йде, мамо! — прокричала у сльозах Еєсс.

Її гучний голос розбудив кількох людей у навколишніх наметах. Тінґ лайнулася собі під носа.

— Прошу всіх повернутися до ліжок, — промовив вождь Уссон.

Люди все одно повиходили.

— Хіба нам не можна попрощатися, вождю? — запитав якийсь чоловік.

Вождь Уссон зітхнув і з неохотою погодився. Люди знову зашепотіли, їх стало більше. За хвилину вже зібрався великий натовп.

— Ми знаємо, куди вони йдуть, — сказала одна жінка. — Дайте нам бодай їх провести.

— Присутність Оньєсонву приносила нам радість, — сказала інша жінка. — Хоч вона й дивачка.

Всі засміялися. Шурхотячи босими ногами по піску, зібралося ще більше людей.

— Її гарна подруга, Лую, теж принесла нам радість, — заявив якийсь чоловік. Кілька чоловіків із ним погодилось, і всі знову розсміялися. Хтось запалив ароматичні палички. За кілька секунд усі наче за підказкою заспівали мовою ва. Ця пісня була схожа на зміїний хор і легко перекривала шум бурі. Співаючи, вони не всміхалися. Я здригнулася.

Еєсс міцно вчепилася в мою ногу. Схлипнула і врешті-решт сховала личко в мене на стегні. Якби я не несла вантаж на спині, то підняла б її. Я поклала руку їй на спину і притиснула її до себе. Коли пісня скінчилася, вождині Сессі довелося відривати Еєсс від моєї ноги. Вождиня дозволила дівчинці обняти мене й нагородити слинявим поцілунком у шию, відіслала її геть, а тоді поцілувала кожного з нас у щоку. Вождь Уссон потиснув Мвіті руку, а мене з Лую поцілував у лоба. Ссайку і Тінґ провели нас до краю бурі.

— Дивись уважно, — сказав Ссайку Тінґ, коли ми стали перед бурею. — Коли буря близько, все інакше. Опустіться на коліна.

Він підняв руки й повернув долоні до бурі. Проказав щось мовою ва й повернув долоні вниз. Коли він притиснув силу бурі до землі, та задрижала. Руки Ссайку напружились, і я побачила, як ворушаться під зморшками м’язи його шиї. Весь пісок, який був у повітрі, впав зі звуком, що нагадав мені сичання, який ва дуже часто вживають у своїй мові. «С-с-с-с-с-с-с-с-с». Ми прикрили обличчя, захищаючись від пилу. Ссайку просувався вперед. Порив вітру повністю звіяв пил, очистивши повітря. Нічне небо

1 ... 97 98 99 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хто боїться смерті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хто боїться смерті"