Читати книгу - "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"

— Це останній, — мовила Джонсі. — Я думала, він неодмінно впаде вночі. Я чула, який був вітер. Сьогодні він упаде, тоді й я помру.

— Та Бог з тобою! — сказала Сью, схиляючись змученим обличчям над подушкою. — Подумай хоч би про мене, якщо не хочеш думати про себе. Що буде зі мною?

Джонсі не відповіла. Душі, яка лаштуєтеся вирушити в далеку таємничу подорож, усе на світі стає чуже. Невідчепна думка про смерть опановувала Джонсі дедалі дужче в міру того, як одна по одній слабшали ниточки, що зв’язували її з подругою і всім земним.

День повільно минув, але навіть у присмерку вони бачили на тлі цегляної стіни, що самотній листок плюща тримається на своїй ніжці. А потім, коли настала ніч, знову зірвався північний вітер, знов у вікна періщив дощ, тарабанячи по низьких голландських карнизах.

Коли розвидніло, Джонсі безжально звеліла підняти штору. Листок плюща був ще на своєму місці.

Джонсі лежала й довго дивилась на нього. А потім озвалася до Сью, яка на газовій плитці розігрівала для неї курячий бульйон.

— Я була поганим дівчиськом, — сказала Джонсі. — Щось примусило цей останній листок залишитись там, де він є, щоб показати, яка я була противна. Це гріх — хотіти вмерти. Тепер ти можеш дати мені трохи бульйону й молока з портвейном... Або ні, принеси спочатку дзеркало, потім обклади мене подушками — я сидітиму й дивитимусь, як ти готуєш їсти.

Через годину вона сказала:

— Сьюді, я сподіваюсь намалювати коли-небудь Неаполітанську затоку.

Удень прийшов лікар, і Сью, проводжаючи його, знайшла привід вийти в коридор.

— Шанси рівні, — сказав лікар, потискуючи худеньку тремтячу руку Сью. — Гарний догляд — і ви виграєте. А тепер я повинен навідатися ще до одного хворого, тут унизу. Його прізвище Берман, здається, він художник. Теж пневмонія. Він старий, немічний, а хвороба в тяжкій формі. Надії ніякої, але сьогодні його заберуть до лікарні, там йому буде зручніше. Наступного дня лікар сказав Сью:

— Небезпека минула. Ви перемогли. Тепер харчування й догляд — і більше нічого не треба.

А надвечір того ж дня Сью підійшла до ліжка, де лежала Джонсі, умиротворено плетучи дуже синій і зовсім непотрібний вовняний шарф, і однією рукою — разом з подушками та плетивом — обняла подругу.

— Мені треба щось тобі розповісти, біле мишенятко, — сказала вона. — Сьогодні в лікарні від запалення легенів помер містер Берман. Він хворів тільки два дні. Позавчора вранці двірник знайшов старого в його кімнаті безпорадного від страждань. Його черевики й одяг геть промокли й були холодні як лід. Ніхто не міг збагнути, куди він ходив такої жахливої ночі. Потім знайшли ліхтар, який ще горів, драбину, перетягнуту в інше місце, кілька розкиданих пензлів і палітру, на якій було змішано зелену та жовту фарби. А тепер подивись у вікно, люба, на останній листок плюща. Тебе не дивувало, що він ні разу не затремтів і не колихнувся від вітру? Ах, сонечко, це і є шедевр Бермана, він намалював його тієї ночі, коли впав останній листок.

Пором нездійснених мрій[286]

Переклад М. Рябової

На розі вулиці, твердий, як граніт під натиском людського потоку, стояв чоловік із Ному.[287] Полярні вітри і сонце зробили його обличчя брунатним, як кавове зерно. В очах йому все ще світився блакитний відблиск льодовиків.

Він був чуйний, як лис, твердий, як котлета з м’яса карібу і величезний, як північне сяйво. Він стояв оббризканий Ніагарою[288] звуків — грюкотом повітряної залізниці, шумом автомобілів, стуком негумових шин і лайкою візників та биндюжників, що вправлялися в умінні швидко і влучно огризатися. Обернувши золотий пісок у приємну суму в сто тисяч доларів і порозкошувавши тиждень готгемськими тістечками та елем, що лишили йому в роті гіркоту, чоловік із Ному зітхнув на думку, що вже час повернутися знов до Чилкуту, час покинути цю країну вуличного шуму і яблучних пирогів.

Уверх по Шостому авеню, разом з потоком людей, що підстрибуючи, підскокуючи, весело базікаючи й сяючи очима, поспішали додому, йшла дівчина з універсального магазину Сібер-Мейсон. Чоловік із Ному глянув на неї і виявив, що, по-перше, вона надзвичайно вродлива згідно з його уявленням про вроду, а по-друге, що вона йшла точнісінько з тою самою впевненою граційністю, з якою рухаються запряжені собаками санки по рівній сніговій поверхні. І його вмить опанувала свідомість, що він страшенно бажає її. Люди з Ному швидко ухвалюють певні вирішення. До того ж він незабаром збирався повернутися на північ, так що діяти теж треба було швидко.

Сотні дівчат із величезного універсального магазину Сібер-Мейсон ішли по тротуару, утворюючи потік, по якому було небезпечно пливти чоловікам, що вже три роки не бачили інших жінок окрім сівашських та чилкутських скво[289]. Але чоловік із Ному, вірний тій, що розбудила від довгого сну його серце, кинувся в цей потік краси і рушив слідом за нею.

Вона швидко пливла вздовж Двадцять третьої вулиці, не оглядаючись на боки і кокетуючи не більше, ніж бронзова Діана в ґардені[290]. Її гарне темне волосся було майстерно заплетене; чиста блузка і чорна спідничка без єдиної зморшки красномовно говорили за її смак і ощадність. За десять ярдів позад неї йшов запалений жагою чоловік із Ному.

Міс Клерібел Колбі, дівчина з магазину Сібер-Мейсон, належала до тієї сумної категорії людей, яким щодня доводиться їздити на поромі до острова Джерсі. Вона увійшла до почекальні для пасажирів, потім піднялась по сходах і надзвичайно швидкими дрібними кроками добігла до порому, що вже рушав. Чоловік із Ному перескочив десять ярдів, що відділяли його від дівчини, трьома стрибками і плигнув на пором слідом за нею.

Міс Колбі вибрала затишне місце на імперіалі. Ніч була тепла і їй хотілося бути далі від цікавих очей і нудних голосів пасажирів. До того ж, вона страшенно втомилася і просто падала від бажання спати. Напередодні вона вшанувала своєю присутністю щорічний бал і вечерю з устрицями в клубі прикажчиків гуртових рибних комор і спала тільки три години.

А день випав надзвичайно неспокійний. Покупці були якісь особливо клопітні; один покупець у її відділі привселюдно вилаяв її за те, що в неї спустилася панчоха; а її найкраща подруга, Мемі Титгіл, образила її — пішла снідати з іншою дівчиною.

Дівчина з магазину Сібер-Мейсон