Читати книгу - "Життя Степана Бандери: тероризм, фашизм, геноцид, культ, Гжегож Россолінськи-Лібі"

колаборації з «советами», його повісили у центрі села. Потім повстанці публічно поглумилися над тілом — “розрубали на шматки труп повішаного бандита сокирою”. У Львівській обл. в серпні 1944 р. у двох сімей по черзі викололи очі — нібито за те, що їхні родичі повідомили про передислокацію повстанців радянським органам влади. їхні трупи згодом розрубали на шматки на очах нажаханих односельців»[1487]. З травня 1946 р. в с. Мильськ злочинці замучили до смерті двох чиновників: «вирвали їм очі, порізали ножами, припікали їхні тіла залізом і били шомполом»[1488]. Вбивці часто використовували сокири, різаки й інші знаряддя праці, як це було під час етнічних чисток на Волині (1943 р.) і в Східній Галичині (1944р.). У с. Серники Рівненської обл. 1948р. п’ять осіб з сім’ї колгоспника зарубали сокирою[1489].

Націоналістичні повстанці також часто використовували написи й символи. З вересня 1944р. у с. Старий Лисець вбили шестеро людей і на паркані залишили напис: «За зраду українського народу всі помруть однаково»[1490]. 1 1 вересня 1944 р. кати вбили подружжя Марзенків та їхню 4-річну доньку, залишивши на місці злочину записку: «Смерть інформаторам НКВС — ворогам трудящих. Смерть більшовицьким фашистам, імперіалістам і капіталістам»[1491]. 24 грудня 1944р. в с. Воля-Висоцька загинули 18 сімей. На тілах вбитих залишили написи «За зраду української нації. Смерть інформаторам НКВС»[1492].

31 липня 1944р. близько 20 бандитів вчинили наліт на с. Вербовець. Вони увійшли в будинок Теодора Процюка та застали його дружину і чотирьох дітей віком від 4 до 13 років. Дітей одразу вбили, а жінку смертельно поранили. Потім увірвалися до сусіднього будинку, де мешкав Іван Улін. Чоловіка задушили, а на його тілі залишили напис від імені «Революційної армії»: «Всі зрадники і співробітники НКВС загинуть собачою смертю». Далі вони пішли до будинку Івана Кучери, працівника сільради, й попросили його відвезти їх у сусіднє село. За 300 метрів від іншого села Кучеру вбили, а на його тілі залишили такий самий напис, що і на тілі вбитого Івана Уліна[1493].

Олександр Статієв, який докладно вивчав конфлікт між ОУН-УПА і радянським режимом, зазначив, що «список діянь, які УПА розцінювала як зраду, був нескінченним». У с. Пісочне на Волині УПА вбила 8 хлопчиків і 4 дівчаток, чиїх батьків мобілізували в Червону армію. Навіть селян, що стали колгоспниками примусово, УПА вважала «комуністичними зрадниками»[1494]. 27 травня 1947р. у с. Підзвіринці УПА вбила 12 осіб і поранила двох. Серед жертв були члени сільради, члени їхніх сімей, директор школи і дві жінки зі Східної України[1495]. 28 березня 1946 р. в с. Молотков чотири колишні члени ОУН, яких раніше амністували, вирішили знову вступити до ОУН. Вони роззброїли членів винищувальних батальйонів (54 чоловіки), вбили чотирьох з них, а в будинку одного з них убили всю його сім’ю (5 осіб)[1496]. В ніч з 15 на 16 травня 1948 р. в с. Вичівка було вбито всіх шістьох членів сім’ї бійця винищувального батальйону[1497].

«У ніч на 21 листопада 1944р. озброєний загін з сорока українських повстанців здійснив напад на с. Дубечно на Волині. Вони обшукали будинок секретаря сільради, а потім застрелили голову на очах односельців. До його спини прикріпили записку: “Розстріляний — голова сільради, і якщо хто-небудь займе його місце, та ж доля спіткає і його”. Потім озброєні люди увірвалися до приміщення сільради, де вбили сторожа — українця на прізвище Ткачук. Багнетом до його спини уштрикнули записку: “Це труп зрадника українського народу, який боронив Ради. Той, хто прийде на його місце, теж загине”. Після цього повстанці поглумилися над приміщенням сільради — приклеїли до стін антирадянські гасла та заклики, зірвавши зі стін та пошматувавши портрети партійних і радянських діячів. Обличчя на портретах замазали кров’ю вбитого сторожа-українця»[1498].

Будинки «засуджених» націоналісти часто спалювали дощенту. За належність до радянського режиму іноді вбивали цілі групи людей, як це ставалося з учителями та співробітниками органів влади, що приїжджали зі східних областей України (у с. Шепетин таких було вбито 87 людей)[1499]. 15 грудня 1948 р. член ОУН-УПА Б.Бариляк повернувся в свій будинок у с. Семихів. Дізнавшись, що його батьки вступили в колгосп, він застрелив свого 70-річного батька і важко поранив свою 63-річну матір[1500]. З метою нерозголошення секретної інформації про партизанів-товаришів члени ОУН-УПА інколи вчиняли самогубство або вбивали своїх соратників[1501].

Понад п’ять років знадобилося органам радянської влади, щоб знищити в Західній Україні націоналістичне підпілля. Серед найважливіших чинників, які посилювали націоналістичний опір були: революційний ідеалізм, фанатизм, люта ненависть до СРСР і сакралізо-ваний суїцидальний націоналізм. Текст інструкцій 1947р. говорив: «У ворога є перевага в чисельності, озброєнні і військовій техніці, але ми перевершуємо його силою священних переконань»[1502]. Більшість членів ОУН-УПА совєти ліквідували у 1944–1945 рр., але ядро цих організацій знищити не вдалося: повстанці пішли в глибоке підпілля і стали невловимими. 1946 р. радянська влада дійшла висновку, що потрібно змінити тактичні методи: з лютого 1947 р. проти ОУН-УПА вирішили виступити невеликими спеціалізованими загонами безпеки, а не військовими підрозділами, як це було раніше. Окрім того, совєти вирішили приділити більше уваги розвитку агентурних мереж. У свою чергу оунівці теж активно перевербовували агентів НКВС, що спричинило появу паралельних агентурних мереж[1503] (з часом система НКВС виявилася сильнішою). 1948 р. член ОУН Руслан писав: «Більшовики намагаються брати нас зсередини через агентуру. О, це страхітливий і грізний метод, ти ніколи не знаєш, в чиїх руках ти можеш опинитися, на кожному кроці можеш очікувати агента. Від такої агентурної роботи часто засипаються цілі ланки»[1504].

Крім роботи з агентурними мережами, НКВС застосовував методи психологічної війни. Якщо затриманий підпільник навіть під тортурами не розкривав місцеперебування своїх товаришів, замасковані агенти НКВС влаштовували виставу «порятунку» та вже у «порятованої» особи, випитували всю потрібну інформацію. В результаті однієї з таких операцій НКВС отримав імена 600 членів ОУН, 99 осіб з яких згодом були заарештовані й 123 людини убиті[1505].

У липні 1946 р. керівництво ОУН та УПА ухвалило рішення про розпуск батальйонів УПА і заміну їх невеликими підрозділами ОУН і СБ, які було складніше виявити. Незначна кількість загонів УПА залишалася в строю аж до 1948 р., але вони переважно переховувалися в Карпатах. Поміж ними залишалася назрілою ідея Третьої світової війни[1506]. До 1949 р. вціліли тільки два підрозділи УПА