Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

З підвезенням води — напружено. Водовози не хочуть відвідувати ті двори, де людей мало. Їм невигідно.

Торгівля йде погано. Вистачає, щоб купити їжу на два рази — поїсти вранці та ввечері. Збираємо грошики — віддаємо борги. Боїмось наближення зими. Добре б завести чавунну піч, щоб хоч якось грітися!

Чоловіки, неподалік від місця нашого проживання, крадуть один в одного. Часто чуємо їхні розбірки з криками та погрозами у дворі. Бійки! Жінки-сусідки ворогують через скляні банки, украдені ними з чужих підвалів.

На ринку ми подружилися з новими сусідами по столу. Продовжуємо спілкуватися зі старшою сестрою Кусум. Вона торгує. Непогані стосунки з Аміною, продавчинею чаю. Вона — друга дружина, має двох дочок. Дружини приятелюють між собою і разом торгують.

Мене обіцяють прийняти в школу № 11. Піду, заберу свої документи з розбитої школи № 50 (від неї залишився тільки скелет). Це була моя п’ята школа, яку зруйнували. Документи, кажуть, сховали в іншому будинку, і вони цілі! Виконуватиму домашні завдання на ринку.

Склала вірш:

Добраніч, друзі, кожному із вас!

Без грому й блискавиць у небі яснім.

Хай схилить сон чоло перед прекрасним,

Хай коні сонця мчать крізь світлий час.

Нехай листок на дереві заснулім

Нам візерунком скаже таємницю.

Серед розмов, де суєта й дурниці,

Будь — іншим! Не забудь своє минуле!

Веселки світло втримай у руках,

Побач красу землі в дощинці тихій,

І хай Всевишній береже від лиха

Цей твій високий, понадхмарний шлях.

Спокійно в полі коням-промінцям,

Ні грому, ані хмар у небі яснім!

Хай схилить сон чоло перед прекрасним.

Добраніч, друзі, на добраніч вам!

Люблю казку Гауфа «Визволення Фатьми».

Сьогодні моє ім’я — Царівна Фатьма.

08.10.

Нарешті я навчаюсь!

Ані Аладдин, ані Кусум не показуються. Її сестра обдурила, що горілкою не торгує. А ми подивились — повний стіл! Це замість книжок.

Я по 8—10 книжок виношу з дому — продаємо їх. Розоряємо рештки домашньої бібліотеки, зібраної трьома поколіннями. Прибутку немає. На одній пачці цигарок ми заробляємо один рубль! Я три пачки продала — вийшло 3 рублі! Автобус уранці нас привіз за 10 р. За те, що стоїш за столом (є торгівля чи ні), треба віддати ще 5 р.! Мінус зворотна дорога! Дехто обурюється, побачивши на нашому столі тютюнові вироби. Кажуть:

— Ви до війни скромніші були! Торгували друкованими виданнями та іншим нешкідливим товаром!

А самі щодня долари міняють. Ніхто не питає: «Хліб у вас є?»

Бувають дні: зі школи прийду, а їжі вдома немає. Зовсім. Скоро зима. Я без чобіт. Так що коли мої друзі, «брати», а також «сестри» проїжджатимуть повз на особистому автотранспорті, вони зможуть побачити мене в капцях або в калошах на снігу. У такому вигляді я піду до школи. А у квартирі, що до того часу звалиться в підвал, я разом зі щурами жадібно гризтиму шматок хліба! Ото й усі перспективи. Саме тому після уроків я стою на холоді багато годин. Продаю цигарки, намагаюся заробити на їжу собі й мамі. Фрукти в садах закінчилися. Добре, що ми не підірвалися на мінах і розтяжках!

Болять ноги. Дається взнаки те, що по кілька місяців у війну я не перевзувалась і спала під обстрілами у взутті.

У центрі міста відремонтували світло й газ. Там розселилася торговельна еліта. І ті громадяни, хто влаштувався в силові структури або в уряд. Один із родини таке місце купує і тягне інших. Ні для кого не секрет — робочі місця, місця в міліції продаються. Хто може їх купити?

1. Ті, хто багато крав за місцем проживання.

2. Одержував на померлих рідних за їхніми документами гуманітарну допомогу і продавав її. У місцевого населення прийнято не здавати документи після смерті родича, а зберігати вдома.

3. Хто воював і заробив на війні.

21.10.

Сьогодні — день Ракети! Цього дня, рівно рік тому, я була на Центральному ринку. Було прохолодно. На мені була стара коричнева куртка, на голові — хустка. Я торгувала: журналами, газетами, булавками, нитками. Мені було 14 років! Близько п’ятої години вечора я була поранена. Через двір мого дитинства (де раніше жив дідусь) молодий чеченець під обстрілом ніс мене на руках. Тоді я злякалась і плакала. Бажаючи мене заспокоїти, він повторював на бігу:

— Не плач, царівно!

І казав, що я схожа на царівну Будур із казки. То був Аладдин! Людина, за яку й сьогодні я легко віддам своє життя, порожнє, непотрібне без нього.

Скільки людей тоді загинуло. Факти приховували тоді і приховують тепер.

Маша подружилася з жінкою, яка водить її в мечеть! Жінка навчає Машу ісламської віри. Вона познайомила її з багатим чоловіком. Він не хоче зустрічатись. Хоче одружитись! Але Маша опирається. Повторює, що не кохає його. Попри це, порядність чоловік довів! Коли захворіла Машина дитина, жінка в цілковитому розпачі прийшла до нього. Чоловік возив дитину до лікарів. Як свою (щоб лікували!). Маші дав величезні, за нашими мірками, гроші — 5000 р.! На лікування й харчування дитини.

— Ох ти недотепа! — лаяли Машу росіянки й чеченки.

А вона, гордо показавши пачку грошей і повні торби з харчами, вперто заявила:

— Я з нелюбом жити не буду! Багатий він чи бідний — значення не має!

Маша купила нам із мамою подарунки. Мені — хустку, ніжну, тонку, зі сріблом. Мамі — яблука.

У тьоті Мар’ям замість двох бабусь-росіянок тепер живе чеченка Золіна. Дружина розстріляного Сулеймана. Сулеймана розстріляли, коли той намагався вийти з міста в біженці. Її відвідує один із братів Борзових, Джим. Сусіди відразу пустили чутку: Золіна в біженцях у будинку, де ночувала з дітьми, вкрала шкіряний плащ і гроші. У нашому дворі багато брешуть! Але в цьому випадку, думаю, — не все неправда. Золіна когось боїться. Не виходить. Ми мовчимо. Удаємо, що не знаємо, де вона. Адже так хоче Мар’ям! А багаторічній маминій подрузі шкоду робити ми не станемо.

Кусум два дні тому бачили в Інгушетії. Стало відомо, що вона знімає квартиру. А де будинок? На який вона, за її