Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Сонячний Птах 📚 - Українською

Читати книгу - "Сонячний Птах"

428
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сонячний Птах" автора Вілбур Сміт. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Бойовики / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 173
Перейти на сторінку:
кіт стрибнув уперед, на нього. Він відчував, як м’язи та сухожилки рвуться в його руці та в плечах, чув, як ікла великого лева дряпають по тонкому шкіряному щиту, відчував слабкість у тілі й темряву в голові, а шторм чимдалі шаленів і трусив та підкидав його.

Ще раз великий лев заричав і поточився назад. Ланнон відчув, як його підкинуло до неба, ратище під вагою лева затріщало, як тонка галузка, й Ланнон відлетів геть, усе ще міцно тримаючись за короткий уламок ратища. Протягом тривалих секунд він ширяв у повітрі, як птах, а потім земля вибила віддих йому з легень. Долаючи гострий біль, він зіп’явся і сів, розглянувся навколо себе, приголомшений, притискаючи уламок ратища до грудей.

За десять кроків великий лев підповзав до нього крізь високу траву. Надламаний спис стримів у нього точно з того самого місця на шиї, в яке цілився Ланнон. Смертельні спазми великого лева безжально вгороджували лезо списа дедалі глибше й глибше в його плоть, відкривши страхітливу рану, з якої хльоскала світла кров від серця, але жовті очі великого лева досі дивилися на нього, а великі загнуті ікла прагнули вгородитися в його тіло.

Повільно лев підповзав до нього, підтягуючи свій паралізований зад, його подих клекотів у могутньому горлі, він помирав, але ще був смертельно небезпечний.

«Помри, – думав Ланнон, прикипівши до нього зачарованим поглядом, розчавлений битвою і неспроможний рухатися. – Помри, – благав він. – Будь ласка, помри». І тут, несподівано, останній спазм забрав життя у велетенського кота. Його спина вигнулася дугою, ноги заклякли, ікла встромилися в землю, паща розкрилася, широка й рожева, й він застогнав. Один тривалий жалібний стогін, і він помер.

Спостерігачі, які стояли півколом, закричали, то було вітання, яке завмерло посеред глибокої тиші боліт, і вони повільно посунули вперед до маленької постаті царя, яка видніла у високій траві. Але Гай кинувся бігти. На ногах, надто довгих для його спотвореного тулуба, здавалося, він танцює на землі, його довгі чорні коси маяли на вітрі за ним та за сокирою з грифами на його плечі.

Він був на півдорозі до того місця, де, зігнувшись у траві, сидів Ланнон, коли другий великий лев підвівся з того місця, де він лежав, ховаючись за найближчою тушею буйвола. Гай побачив його й закричав на бігу:

– Ланноне! Позад тебе! Стережися!

Ланнон оглянувся й побачив лева. То була самиця, світліша, стрункіше збудована, але, як відомо, жорстокіша, ніж самець. Вона наближалася до Ланнона зі смертельною зосередженістю кота, який підкрадається до своєї жертви.

– Ваале, допоможи мені бігти швидше! – молився Гай, поки біг до свого царевича, й бачив, як той намагається зіп’ястися на ноги.

Великий лев підкрадався до нього, притискаючись до землі й просуваючись уперед короткими стрибками.

Гай біг, скільки було в нього сили, підштовхуваний жахом і страхом за свого повелителя. Ланнон уже стояв на ногах, відступаючи від кота, який неухильно наближався. Рух розбуджував мисливський інстинкт великого лева; він підповзав дедалі ближче й ближче.

Гай закричав:

– Я тут! Сюди!

І кіт уперше його помітив. Він підняв голову й подивився на нього. Довгі й світлі ікла виблискували, жовті очі вражали неймовірною красою.

– Так, так! – кричав Гай. – Я тут!

Він побачив, як Ланнон спіткнувся й упав, зникнувши в траві, але він стежив за звіром. Побачив, як його хвіст напружився, а голова впала до землі. Звір пішов у напад, і Гай спостерігав його наближення. Він став, упершись у свої могутні довгі ноги, із сокирою на плечі й дозволив коту бігти прямо на нього.

Коли той наблизився майже впритул, він зосередив погляд на чорній плямі між очима великого лева й міцніше обхопив руками сокиру, ретельно приладнавши її на плечі.

Сокира піднялася вгору, а великий лев, що мав неясний плямистий колір, подолав останні кілька кроків м’яким стрибком і грізно навис над маленьким горбатим чоловічком.

– За Ваала! – заволав Гай, і сокира застогнала в польоті.

Лезо з тріском розкололо череп, проникло в мозок великого лева, й сокиру висмикнуло з рук Гая, коли мертвий звір усією своєю вагою вдарив йому у груди.

Гай вибрався нагору з великої глибини і з довгого тунелю, заповненого левиним риком, і коли розплющив очі, то побачив, що над ним у сонячному світлі схилився, стоячи навколішки, Ланнон Гіканус, сорок сьомий Великий Лев Опета.

– Дурень, – сказав йому цар, його розпухле обличчя з засохлою кров’ю вкривали синці. – Хоробрий маленький дурень.

– Я справді хоробрий, – прошепотів Гай, долаючи біль. – Але дурнем ти називаєш мене дарма, величносте.

І побачив, як в очах Ланнона з’явився вираз полегкості.

Вони повісили мокрі шкури двох великих левів на головну щоглу корабля, й Ланнон Гіканус, лежачи на ложі з м’якого хутра, одержав клятви вірності від голів дев’ятьох родин Опета. Гай Бен-Амон тримав у руках чашу життя, попри протести царя.

– Ти повинен відпочити, Гаю. Ти тяжко поранений, я думаю, ребра твоєї грудної клітки зламано…

– Мій володарю, я носій чаші. Невже ти хочеш позбавити мене цієї честі?

Асмун першим із дев’ятьох давав клятву. Сини допомогли йому встати з нош, але він відштовхнув їхні руки, коли наблизився до Ланнона.

– Шануючи твою сивину та шрами на твоєму тілі, я дозволяю тобі не ставати переді мною навколішки, Асмуне.

– Я стану перед тобою навколішки, мій царю, – відповів Асмун й опустився на палубу в сонячному світлі.

Ваал мусив засвідчити клятву цього кволого старого чоловіка. Коли Гай підніс чашу життя до його губів, він пригубив із неї, і Гай поніс чашу до царя. Цар відпив із неї й повернув чашу Гаю.

– Відпий і ти, мій головний священнослужителю.

– Це не входить у звичай, – заперечив Гай.

– Цар Опета й чотирьох царств створює звичаї! Пий!

Гай повагався ще з хвилину, потім підняв чашу й зробив великий ковток. На той час, коли Габбакук Лал, останній із дев’ятьох, вийшов наперед, чашу довелося наповнювати п’ять разів густим і солодким вином із Зенґу.

– Твої рани досі турбують тебе? – лагідно запитав Ланнон, коли Гай приніс йому чашу востаннє.

– Величносте, я не відчуваю ніякого болю, – відповів Гай, а тоді несподівано захихотів і пролив краплю вина на груди царя.

– Лети високо, Сонячний Пташе, – засміявся Ланнон.

– Ричи гучно, Великий Леве, – відповів Гай і засміявся з ним.

Ланнон обернувся до вельмож, які з’юрмилися на палубі.

– Ми маємо, що їсти й пити.

Церемонію було закінчено. Ланнон Гіканус став царем.

– Габбакук Лал! – звернувся Ланнон до великого моряка з рудою бородою, з покритим ластовинням і засмаглим на сонці

1 ... 98 99 100 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячний Птах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонячний Птах"