Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

Це є відповідь на всі теорії походження скитів.

Цю відповідь санкціонує і сам «скитський» нарід.

Кожна легенда, очищена від фантастичної форми, має в основі історичний факт, а головне — має культурний, світоглядовий ґрунт, на якому вона зродилася і виросла.

Коли Геродот був в Україні, він записав від скитів їхню, скитську, легенду. Вона оповідає, що бог неба — батько родоначальника скитів, короля Таргита — скинув був їм з неба золоті: плуг, ярмо на воли, меч і чашу. Зауважте характер речей, яким скити надавали найважнішого значення, бо створили легенду, що САМЕ ЦІ речі Сам Бог післав їм з неба. Іншими словами, Сам Бог благословив їх, скитів, на життя, якого символами є ці речі. Плуг, ярмо на воли — це символи рільництва, праці і цивілізації. Меч — символ боротьби, шляхетности, військової сили, державної незалежности, свободи. Чаша — символ жертви богам, пошана Бога, пошана духових сил (сучасні протестантські Церкви замість хреста мають чашу). Коли вдумаємося в ХАРАКТЕР всієї праісторії та історії України, то МІСТИКА ЦИХ СИМВОЛІВ СТАЄ несамовито ПРОРОЧОЮ. Направду, чи ж не в цих символах: ХРЕСТ, МЕЧ, ПЛУГ — вклалося все реальне життя України? Від трипільців аж донині? Символах, післаних нашим прапредкам з неба? Призначення України, післане Богом?

Багато, багато говорить нам — особливо тепер — ця легенда, створена нашими прапредками 3000 років тому. ДУЖЕ БАГАТО!

З наведеного ясно видко, що скити мали — як і кожний великий культурний нарід — всі класи суспільности: аристократію, військову класу, священницьку, адміністраторів, промисловців, майстрів, селянство, робітництво. Багатюща нація, що мала міжнародні зв’язки з усім тодішнім світом, напевно, мала й інші класи провідної верстви нації: мудреців, філософів, поетів, письменників, науковців, лікарів. Той факт, що їх твори не дійшли до нас, не може бути запереченням цього, бо ж безконечні навали зі Сходу азійських варварів тисячі разів палили, нищили, плюндрували всі наші скарби. Навіть з далеко пізнішої доби Київської імперії врятувалася лише мала частинка того, що було. А скільки писаних документів лишилося з зовсім близької доби Гетьманщини? Крім того, скити мабуть писали на матеріялах, що гниють (пергамент). На те, що скити мали філософів, натякають історичні писані джерела. Напр., Олександр Великий (356–323 до Р. X.) ходив війною на скитів. Перед початком боїв була у нього скитська делегація, голова якої виголосив до Олександра довгу промову, що її записав приявний секретар Олександра. На жаль, нема тут місця навести витяги з неї. Вона вражає нас надзвичайною глибиною думки, високоетичними моральними поглядами на справедливість, честь, обов’язки громадянина і провідника перед своїм народом і перед Богом. Видко, що її говорив великий філософ. Його ім’я до нас не дійшло.

Грецький історик Diogenes Laertius пише про другого скитського філософа Анахарсиса. Він був братом скитського короля Дадуїда; мати була грекиня, і тому він знав обидві мови. В 589 році він був у Греції, де його дуже шанували грецькі філософи на чолі із славним Солоном. Атени надали Анахарсисові почесне громадянство — честь, що її греки дуже цінили і не грекам звичайно не давали. Анахарсис написав велику поему та багато писав про грецькі і скитські закони. До нас його писання не дійшли. Про Анархарсиса як про скитського філософа писали Люціян, Страбон та інші, підкреслюючи його скитське походження. Все ж схоронилося кілька листів Анахарсиса до Ганнона, до короля Лідії — славного Креза. В тих листах вражає нас глибина думки та світогляд, дуже подібний до світогляду нашого філософа Г. Сковороди (1722–1794). Як і Г. Сковорода, Анахарсис ставив духові вартості понад матеріяльні. Своєю скитською національністю пишався, був гордий з неї і при кожній нагоді підкреслював, що він є скит. Ця духова спорідненість двох українських філософів, віддалених один від одного часом 2400 років, є чи не найліпшою ілюстрацією давности української духовости, сили української культури. А давність фізичних та духових властивостей є найголовнішою запорукою їх незнищимости, як говорять закони генетики. Цю незнищенність, справді, бачимо тепер у боротьбі москвинів з українською духовістю.

Інший скитський мудрець Абарис (чи не Абарус?) був скитським амбасадором у Греції і приятелював із славним грецьким філософом Пітагором. Батько грецької прози Perecydes (Пересид), що жив в IV ст. до P. X., здається, був скитом з походження. Англійський професор теології о. Ф. Ферар пише таке: Початок нашого літочислення — рік народження Христа — встановив вчений скит Dionisius Exiguus, який був ігуменом в Римі і вмер там у 525 році» (Rev. F. W. Farrar. «Life of Christ»).

Ці відомості про скитських філософів є добрим прикладом на наше припущення, що скитські писання погнили та погоріли в Україні. Промова невідомого скитського філософа до Олександра дійшла до нас, бо її текст переховувався поза Україною. Так само відомості про Анахарсиса, Абариса маємо лише завдяки тому, що вони були якийсь час за кордоном. Схоронилися листи Анахарсиса до Креза, а де його листи до брата та матері в Україні? Та навіть далеко пізніше, за Київської імперії, мали ми великого поета, що написав поему «Слово о полку Ігоревім». Ані одного примірника цієї поеми не схоронилося в Україні. Єдиний її примірник знайшли в далекій Московщині, занесений туди колись українським місіонером.

А скільки більше таких невідомих втрат? Цілком неможливо, щоб нарід мав великих філософів, а не мав письменників.

Згадаймо ще одну характеристику скитів; вона хоч маловажна, але говорить багато. В Малій Скитії (Добруджі) жив якийсь час на засланню римський поет Овідій (43 до Р. X. — 17 по Р. X.). Він жив там серед скитів і добре їх пізнав. Про них він пише: «Між ними нема одного, який не мав би при собі лука із стрілами та двосічного меча при боці. їхній голос грімкий, їх вигляд грізний, справжній образ Марса (бога війни. — П. Ш.). їх рука не є повільна, коли треба вжити меч. Всі вони кіннотники. Вони ненавидять римлян і часто в білий день засипають стрілами римські твердині. Гордий римлянин, який всіх неримлян звик вважати варварами, із здивуванням переконується, що скити вважають римлян за