Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

— Гарне небо, — зауважив я.

— Досконале небо?

— Атож, Доне, небо завжди досконале.

— Ти кажеш, що небо завжди досконале, хоч воно й щосекунди змінюється?

— Отакий я розумник! Правда!

— І море — завжди досконале море, а воно ж також весь час змінюється, — правив Дон. — Якщо досконалість є застій, тоді небо — це просто болота! А суще навряд чи може бути болотним пухирем.

— Суще не може бути болотним пухирем, — неуважно докинув я. — Воно досконале й повсякчас мінливе. Атож. Беру.

— Ти взяв це вже давно, якщо наполягаєш на існуванні в часі.

Не спиняючись, я обернувся до нього.

— Чи не нудно тобі, Доне, залишатися тільки в одному цьому вимірі?

— О, хіба я залишаюся тільки в одному цьому вимірі? — сказав він. — А ти?

— Чому все, що я кажу, хибне?

— А чи все, що ти кажеш, хибне?

— Гадаю, я роблю не те, що мав би робити.

— Може, ти хотів би орудувати нерухомим майном? — запитав він.

— Нерухомим майном чи страхуванням.

— За нерухомістю майбутнє. Якщо ти його прагнеш.

— Гаразд, перепрошую, — мовив я. — Я не хочу майбутнього. Ані минулого. Я невдовзі стану добрим старим Учителем Світу Ілюзій. Може, вже й наступного тижня, га?

— Та ні, Річарде, сподіваюсь, це не забере аж стільки часу!

Я обережно поглянув на нього, та він не посміхався.

Дні минали один за одним. Ми літали, як і раніше, але я більше не переймався назвами міст чи кількістю грошей, що їх збирав з пасажирів. Я почав вимірювати літо такими речами, яких навчився, розмовами, які ми вели після польотів, і чудесами, що вряди-годи траплялися на нашому шляху, аж поки нарешті збагнув, що це ніякі не чудеса.

Уявляй собі

всесвіт прекрасним,

справедливим

і досконалим, —

сказав мені Посібник одного дня.

А ще будь певним ось чого:

Суще уявляє це собі

трохи кращим,

аніж можеш

уявити

ти.

Пообідні години випали спокійні. Лише зрідка з’являлися поодинокі пасажири. У перервах між польотами я пробував випаровувати хмари.

Свого часу мені привелося працювати пілотом-інструктором, і я знав, що учні завжди роблять легкі речі важкими. Може, я щось і тямив, одначе в цьому ділі знову виявився учнем і вперто штурмував свою ціль — купчасті хмари. Та тепер я потребував більше теорії, аніж практики. Тим часом Шімода розлігся під крилом «Фліта», вдаючи, ніби спить. Я легенько поплескав його по плечі, і він розплющив очі.

— Нічого в мене не виходить, — поскаржився я.

— Вийде, — одрубав він і знов заплющив очі.

— Я стараюсь як можу, Доне! Здається, ось уже щось вийде, як хмари відбивають удар і набрякають ще дужче, ніж перед тим.

Він зітхнув і сів.

— Вибери мені хмару. Тільки не дуже важку, будь ласка.

Я обрав найбільшу серед нижчих хмар, десь за три тисячі футів од землі, що немовби набрякала білим димом із самого пекла.

— Ота, що над силосною баштою, онде вона, — показав я, — та, що швидко темніє.

Дон мовчки позирнув на мене.

— І чого це ти мене так не любиш?

— Та ні ж бо, я люблю тебе, Доне. Через те й прошу чимало. — Я посміхнувся. — Тобі потрібен масштаб. Та коли хочеш, підберу для тебе щось менше…

Він знову зітхнув і звів очі до неба.

— Спробую. Ну, то котра?

Я поглянув на небо й остовпів: величезна хмара, справжнісінька потвора, що несла в своєму череві мільйони тонн води, зникла без сліду, а на її місці висявала неоковирна небесно-блакитна діра.

— Ох ти ж! — тихо мовив я.

— Робота варта зусиль… — зауважив він. — А втім, хоч як би мені кортіло прийняти від тебе купу похвал, мушу з усією відвертістю зізнатися: це легко.

Він показав на невеликий клубок хмари над нашими головами.

— Онде. Тепер твоя черга. Готовий? Ну!

Я поглянув на те клубчасте створіння, і воно поглянуло на мене у відповідь. Я подумав, що воно пішло собі далі, подумав про порожнє місце там, де було це створіння, націлив на нього гарячі промені своєї уяви, попросив його з’явитися десь в іншому місці і повільно-повільно, за одну хвилину, за п’ять, за сім, хмара зрушила з місця. Інші хмари побільшали, а моя пішла геть.

— Не дуже ти швидкий, — мовив Дон.

— Це ж моя перша вдала спроба! Я тільки починаю! Всупереч неможливому… неймовірному… І все, на що ти спромігся, це зауважити, що я не дуже швидкий.