Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Особняк голови ради магів

Граф Рондшарт прокинувся від того, що хтось покликав його на ім'я.

Навколо було темно та тихо, дружина спокійно спала поруч.

Подумавши, що йому наснилося, він розслабився та відкинувся на подушки. Але варто було заплющити очі, як тихий жіночий голос із легким сміхом знову повторив його ім'я.

Ерберден схопився з ліжка, миттєво запалюючи на своїй руці маленький вогник.

Озирнувшись, переконався, що в кімнаті нікого немає окрім нього та мирно сплячої дружини. Але про всяк випадок визирнув у коридор, щоб бути впевненим, що й там тихо та порожньо.

Загасивши вогонь, граф знову почав укладатися у ліжко.

Але варто було його голові доторкнутися подушки, як голос знову повторився. Цього разу голосніше та вимогливіше.

Ерберден знову схопився й почав прислухатися.

Спочатку пролунав тихий веселий сміх, а потім голос знову промовив його ім'я, але тепер різко та вибагливо.

Зрозумівши, що звуки йдуть від відчиненого вікна, маг кинувся до нього.

На галявині перед особняком стояв дивний жіночий силует, ніби витканий з туману, ще й світився зсередини слабким, мерехтливим світлом.

Голова ради заплющив очі, потім знову розплющив.

Силует повільно розтанув у повітрі.

Наступної ночі історія повторилася.

Коли голос знову розбудив графа, він одразу кинувся до вікна.

Дивна туманна постать знову стояла в центрі галявини, але за кілька хвилин розтанула в повітрі.

До третьої ночі маг вирішив підготуватися.

Підсиливши охорону будинку, він не став лягати, влаштувавши засідку в густих кущах, що росли по краях галявини.

Безрезультатно просидівши всю ніч у колючих хащах, на світанку маг плюнув на згубну справу та вирішив повернутися до будинку.

— Знімайте пости, — роздратовано кивнув він двом охоронцям, які сиділи з ним до цього в кущах.

З безсоння, змерзлий та злий граф повернувся до будинку, але, переступивши поріг, завмер на місці.

У холі особняка, напроти входу, висів величезний гобелен із лавессинської вовни.

Гобелен зображував сцену дарування сили магії людям первородними богами.

У роду магів Рондшарт було повір'я, що саме їхній предок був першим магом, який був обдарований силою. Цей гобелен переходив від нащадка до нащадка, був реліквією їхнього роду, нагадуванням про те, хто вони такі.

І зараз на гобелені був безжально випалений напис «Ерберден! Я взиваю до тебе».

Мов риба, безпорадно ковтаючи повітря, яку витягли з води, граф озирнувся в пошуках охорони.

Двоє з них знайшлися тут же, нахабно розвалившись у м'яких кріслах.

— Якого демона?! — заревів граф Рондшарт, кидаючись до охоронців.

Розворушити охорону не вдалося — вони були живі, але спали якимось дивним сном.

Як виявилося пізніше, цей сон поглинув усіх, хто перебуває в будинку та на території особняка, за винятком самого графа та двох його людей, що знаходяться з ним у засідці на привида.

Ерберден подумки видихнув.

Десятиліття протистояння з королем і Чорним герцогом не пройшли даремно. Вони навчили його швидко розставляти пріоритети та створювати власне поле бою. Тому прийняте ним рішення напередодні відправити дружину до дочки виявилося вельми своєчасним.

Голова ради поквапився відправити листа своєму заступнику з наказом терміново збирати раду та повернувся до великої зали, куди зносили всіх охоронців, що заснули.

Поки граф роздумував, що робити з людьми, ті поступово стали самі приходити до тями.

Допит нічого не дав. Ні слуги, ні охорона нічого не пам'ятали й відчували себе, як за сильнішого похмілля. Огляд будинку та території також не виявив нічого нового чи підозрілого. Крім підпаленого гобелена та людей, які раптово заснули, не було жодних слідів або зачіпок.

Привівши себе до ладу та наказавши віднести гобелен до кабінету, глава ради магів граф Ерберден Рондшарт поспішив до будівлі ради магії.

Будівля ради була невеликою в порівнянні з міністерствами, що знаходились поруч із ним. Але вона помітно виділялася на їх тлі через надзвичайно глибокий чорний колір веренського каменю, з якого була побудована.

Будова була неймовірно старою, неодноразово перебудовувалася, проте колір стін завжди залишався в первозданному вигляді.

Веренський камінь колись уважався джерелом сили. Вже саме знаходження магів у такому будинку мало помітно поповнювати їх резерви, роблячи всемогутніми.

Але це було давно. Джерела вичерпалися, тож тепер від колишньої могутності залишився лише гарний кам'яний каркас.

Втім, у цьому будинку було ще одне колись могутнє джерело — бібліотека. Нескінченна кількість фоліантів з описом безлічі найбільших, найсильніших, а часом і жахливих ритуалів тепер були мало кому цікаві через найпростіший брак сил на їхнє виконання.