Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Магія вироджувалася.

Ерберден пройшов широким коридором з безліччю портретів на стінах.

Великі маги минулого похмуро дивилися на нього, наче докоряючи. Що ж ти, голова ради, дозволив обскакати себе якомусь там Сандру.

Думка про те, що Чорний герцог пустив знайдене ним потужне джерело на власне омолодження, буквально з'їдала голову ради зсередини.

Яке недозволенне марнотратство. Адже він, нащадок перших магів, міг би знайти йому більш гідне застосування.

Недарма граф Рондшарт зневажав цього вискочку, який звик розв’язувати всі питання силою.

Коли Верховний маг зайшов до малої зали нарад, решта членів ради була вже там. Усього їх було шестеро й зараз вони виглядали незвично розгублено.

Ерберден сів на своє місце за круглим столом і одразу приступив до справи.

— Я зібрав вас сьогодні, оскільки в моєму будинку стали відбуватися дивні речі.

Члени ради відреагували дивно: хтось нервово сіпнувся, хтось втягнув голову в плечі, один просто впустив голову прямо на руки, що лежали на столі.

— Що? — здивувався Верховний реакції своїх колег. — У когось теж щось сталося?

— У всіх, — приречено відмахнувся граф Верстімер, заступник Верховного мага.

— Доповідай, — голос Верховного став різким та скрипучим.

— Будинок Вулко третій день атакують жаби та кажани. У Мінтона третьої ночі навколо будинку розгулює крилата корова, причому зловити її ніяк не можуть. До Едвіга вночі в спальню приходить якась дівчинка, кличе його на ім'я, а потім вистрибує у вікно, — всі співчутливо обернулися до нещасного дивно пом'ятого з вигляду Едвіга.

— Вчора вночі вирішив влаштувати засідку, — похмуро відповів Едвіг, — грати на вікнах поставив, людей повний будинок, всю ніч вартували ...

— І? — сполохано спитав Верховний маг.

— І нічого. А вранці в будинок увірвалася Інгера та прямо при дружині почала кричати, що знати мене не хоче, щоб я більше не смів до неї приходити та щоб я забрав від неї свою дівчинку.

— І це все при дружині? — запитав Ерберден, знаючи про неймовірно круту вдачу дружини Едвіга та його любов до пригод. — А що це за дівчинка?

— Виявилося, що, поки ми чатували цю заразу в моїй спальні, вона вся в крові прийшла вночі до Інгери і кликала мене там, а потім знову вистрибнула у вікно.

Ерберден ще раз внутрішньо похвалив себе, що додумався-таки відправити дружину якомога далі.

— Далі, — коротко наказав голова ради.

— У Вілтона спочатку порізали всю постіль. Причому вирізали його ім'я. Наступної ночі всі штори в будинку. Він теж посилив охорону, але вона до ранку просто зникла, а цієї ночі розрізали його портрет.

— Тільки ім'я вирізали? — вирішив уточнити Верховний маг.

— Так, — підтвердив Вілтон, — тільки ім'я.

— У Ларрея за ніч висохнув сад, наступної ночі засохли всі рослини в будинку, а сьогодні він прокинувся з обрізаним волоссям, — Ларрей на підтвердження продемонстрував куций хвіст, який залишився від його колишньої розкішної гриви.

— І в тебе теж щось скоїлося? — запитав Ерберден у графа Верстімера.

— Так, у мене вдома потоп. Спочатку звідкись з'явився бруд навколо будинку, начебто дощ всю ніч йшов. Наступної ночі вода опинилася на першому поверсі. Сьогодні вранці були мокрими всі мої речі з гардероба та килим. На ньому сухим було моє ім'я та слово «прийди».

— Всі ці події точно пов'язані, — припустив Верховний, нервово постукуючи пальцем по столу. — Потрібно дізнатися, чи не траплялося щось подібне в когось ще в столиці.

Ті, хто сидів за столом, переглянулися. Всі чудово зрозуміли — з Верховним теж сталося щось особливе. Він стурбований, але ділитися з іншими чомусь не поспішає.

— Є у когось пропозиції, що робити? — насупився граф Рондшарт.

— Треба опитати слуг та охорону, — запропонував Верстімер. — Чи не бачив хтось із них щось підозріле чи дивне не лише за ці три дні, а й раніше. Якщо це зробили люди, то хтось мусив хоч щось бачити.

— А як не люди? — подав голос Барон Пері.

— Ти маєш якісь інші припущення? — обізвався граф Маре.

— Раптом це божественне проявлення? — обережно висловився Вулко.

— З якого часу боги стали різати простирадла? — обурився маркіз Лод.

— Відколи діти почали стрибати у вікна, але при цьому не падати на землю! — здійнявся Едвіг.

— ТИХО! — заревів Ерберден. — Ми маємо бути готові до всього. Невже ви не бачите, що відбувається довкола? Кай-Рій прокинувся, Сандр походжає, що молодуха, погань, не ховаючись, лісами бігає, тиждень тому біля столиці відьму бачили. Люди це чи не люди, але ми повинні довести, що маги в цьому світі ще щось та значать!

Рада дивилася на Верховного, немов той не крикнув на них, а обухом по голові стукнув.

Втім, саме так приблизно й було — голос у Верховного був громовий, але зазвичай кричати на когось він вважав нижче за свою гідність.