Читати книгу - "Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)"

Рік потому.

Лілія.

Життя у мене просто чудове. Я все маю для свого щастя. Коханий чоловік, син Данилко та наші дві маленькі донечки Яна та Мія. Моя сім’я найкраща у світі. Люблю всіх всім своїм серцем.

Сьогодні у нас дома багато дітей. Данилко у нас дуже любить спілкуватись, тому у нього багато друзів. У синочка сьогодні день народження. Йому виповнилось сім рочків. Свято триває вже декілька годин. Ми з батьками сидимо на кухні, а діти бавляться у вітальні тому, що там багато місця. Ми всі весело проводимо час. Біля мене як завжди Тимур. Він сьогодні взяв вихідний. Щоб цей день провести з нами. Але працює в лікарні він шість днів на тиждень. Один день у нього вільний. Ми тоді гуляємо в парку або ж ходимо у кав’ярню.

Я дістала з холодильника торт. Улюблений торт Данилка. Спекла я його сама. Прикрасила його різними машинками, які зробила з мастики. Виявляється я добре готую десерти та й взагалі. Моїм хлопцям дуже подобається моя їжа.

Я поставила сім свічок та запалила їх. Ми з батьками вийшли у вітальню.

- Данилко, час задувати свічки — сказала я. Він та його друзі підбігли до мене — загадай бажання, тільки не кажи його нам, бо не збудеться. І задуй свічки

Синочок зробив як я йому сказала. Я поставила торт на стіл. І ми почули дзвінок у двері. Я здивувалась, адже ми нікого не чекаємо. Всі, хто мав прийти на свято, тут.

- Піду відчиню двері — сказала я Тимуру. Він кивнув головою, що типу добре.

Я підійшла до дверей. Ніколи не дивлюсь хто прийшов. І це, як на мене, погана звичка. Отже, я відкрила двері. І оторопіла. Перед ді мною стоїть Богдан. І як він мене знайшов? А головне навіщо? Я стояла, дивилась та мовчала хвилини дві. Наче у мене дар мови відібрали. Ніколи не думала, що побачу його знову. Я сподівалась, що не побачу його знову. А тут така неприємна несподіванка.

- Привіт... Може впустиш мене? — запитав він

Я отямилась, коли він запитав дозволу ввійти.

- Ні. Що ти тут забув?

- Хотів тебе побачити — сказав він спокійно — і нашого сина

- Ти про що взагалі? Якого сина? — я удала наче не розумію його

- Я знаю, що у нас з тобою є спільний син — звідки він дізнався? Не розумію — хочеш запитати звідки я знаю про нього? Це не важливо.

- Я тебе з ним не познайомлю — сенс було вже казати щось, що у нас немає спільного сина.

- Я його тато. І я маю право на, те, щоб побачити його

- У нього вже є тато. І це Тимур!

Після цих слів я побачила як до мене вибіг Данилко.

- Мамо, вже час торт різати — сказав радісно синочок, а після побачив Богдана та заховався за мене.

- Любий, я зараз підійду. А ви з татом розставляйте тарілки для десерту, добре?

- Так — сказав Данилко та побіг. Я помітила, що Богдан весь час поки Данилко був у коридорі дивився на нього.

- Це наш син?

- ...Так

- Як його звати?

- Данило

- У вас якесь свято сьогодні?

- А, тобі то що? — запитала я. А після подумала, він все одно не відчепиться — Сьогодні у нашого сина день народження. Ще питання будуть?

- Будуть — сказав впевнено Богдан.

- Які?

- Можна я його привітаю?

- Ні. Що ти йому скажеш, якщо він запитає хто ти?

- Скажу правду, що я його тато

- Я тобі нагадаю слова, які я сказала декілька хвилин тому. Його тато Тимур. Іншого тата у Данилка не повинно бути. Зрозумів?

Я говорила голосно, що, мабуть, чутно мене було у всьому будинку. Тому до мене вийшов Тимур.

- Квітко, що сталося? — запитав він, а після побачив, що у дверях стоїть Богдан — що ти тут робиш?

- Приїхав побачити свого сина — після цих слів Тимур почав сміятись. Я навіть не зрозуміла чому. Може це істеричний сміх був? Тимур швидко заспокоївся та сказав, щоб вони вийшли та поговорили у дворі. А мені сказав знаходитись в будинку біля дітей, тим більше у нас свято. Я послухалась Тимура. Адже він правий.

Вони вийшли у двір, а я пішла до діток. На столі все також стояв не розрізаний торт. Чому вони його не розрізали, я не розумію. Ну, добре. Розріжу я.

- І, так — сказала я. Всі подивились на мене — нумо різати та їсти торт — всі дітки підбігли до столу. Я порізала торт. Вони сіли його їсти. А я тим часом подивилась у вікно. Тимур в цей час щось говорив Богдану. І той через декілька секунд вийшов з двору. Ну, й добре. Аж легше стало. Тимур зайшов у будинок. Я якраз вийшла у коридор. Підійшовши до мене, Тимур подивився на мене та обійняв.

- Про що з ним говорив?

- Про те, що до нас йому краще не приходити більше. Але мені щось підказує, що він ще прийде

- Я теж так думаю. Та годі про нього. Пішли у вітальню. Дітки вже куштують десерт

Тимур обійняв мене. Ми так зайшли у вітальню.

Свято закінчилось. Під кінець свята до нас приїхала мама Тимура. Вона обіцяла приїхати до нас. Навідати та просто побути з онуками. Ми звичайно їй завжди раді. Я виділила їй кімнату. Кімнату біля кімнати Данилка. У нього кімната на другому поверсі. А у нас на першому, тому йому страшнувато спати самому. Кожну ніч... майже кожну ніч він спить між мною та Тимуром. Хотілось би поспати удвох з Тимуром. Але синочок боїться. Ми розуміємо це і дозволяємо спати з нами. Наші донечки сплять удвох у кімнаті. Кімната знаходиться трохи далі, бо між кімнатами у нас знаходиться ванна кімната. Але якщо хтось з них плаче. Ми це чуємо. Недарма придумали радіоняню. Цей пристрій мені дуже допомагає. Коли я знаходжусь в іншій кімнаті, а дівчатка у своїй мені їх завжди чутно. Не погано було б повісити камеру, щоб точно бути впевненою, що з ними все добре.

Так, ось. Ми з мамою Тимура повбирали все. Кімнату було прибирати найважче. У кімнаті було купа фантиків від цукерок, іграшки розкидані та ще багато чого, що треба було прибрати. На щастя у нас є посудомийка, тому на миття посуду не треба було витрачати часу.