Читати книгу - "Інша історія, Natali Ya"

Інша історія

«Жили на світі чоловік та дружина; їм давно вже хотілося мати дитину, але її все не було, і ось нарешті з'явилася у дружини надія, що Господь виконає її бажання.

А було в них у кімнаті маленьке віконце, звідти видно було чудовий сад, де росло багато чудових квітів і всякої зелені. Але сад був обнесений високою огорожею, і ніхто не насмілювався в нього входити, бо сад цей належав одній чаклунці; вона мала велику могутність, і всі на світі її боялися ... »

Далі йде зворушлива історія про те, як зла чаклунка обдурила бідних батьків, відібрала у них доньку, і заточила її у високу вежу. Але зараз я хочу розповісти вам зовсім іншу історію, ту, яка трапилася зі мною насправді.

Мої батьки були справді дуже бідні. Вони жили в маленькому місті, в тісній комірчині, з одним маленьким віконцем під стелею, де майже не було меблів. На їжу грошей вистачало не завжди, а те, на що вистачало грошей, їжею можна було назвати з натяжкою. Не знаю де батько працював, мабуть, більшу частину часу, ніде, за великим рахунком, навіть напитися з горя у них не було грошей. Ось у такій родині я й народилася. Народилася я квола і слабка, годувати мене не було чим, тому я лежала в кутку чекаючи своєї смерті, як і двоє дітей до мене. У той час, смерть якихось дітей, що тільки що народилися, нікого не цікавила. Але мені пощастило більше за інших, мене врятувала тітонька.

Ця жінка жила в селі, поряд із нашим брудним містечком, усі вважали її відьмою. Не знаю, як вона дізналася про моє існування, якщо мене жодного разу не виносили з дому, і як вона забрала мене, теж не знаю. Якось вона сказала, що купила мене за кілька монет, і пучок салату рапунцель , тому іноді, вона жартома називала мене Рапунцель , хоча, це звичайно ж не було моїм справжнім ім'ям. Тітонька стала моєю справжньою родиною, вона мене виходила, відпоїла травами, і дбала про мене як справжня мати.

Коли я трохи підросла, то стала помічати, що тітонька і справді не зовсім проста жінка. У будинку і на горищі в нас завжди було багато трав, люди приходили до неї за допомогою, звичайно, ніякою чаклункою вона не була, скоріше знахаркою. Вона лікувала людей і тварин і ще могла передбачати майбутнє, хоча робила це не охоче, і дуже рідко. Була в неї ще одна здатність, вона вміла слухати і розуміти тварин, навіть розмовляла з ними. Тітонька часто ходила в ліс, і могла годинами спостерігати за птахами чи оленями, вона вміла приручати навіть вовків та ведмедів. Дечому вона навчила і мене, треба було тільки вміти спостерігати, слухати та запам'ятовувати. Вона говорила, що люди так зайняті собою, що не бачать і не чують того, що діється навколо, а з тваринами порозумітися не так вже й складно. Вони спілкуються поглядами, жестами, звуками і охоче розмовляють з людьми, якщо ті цього хочуть.

Тітонька казала, що навчилася всьому у свого чоловіка, ось він, за її словами, був справжній чарівник. Він подорожував по всьому світу і тітонька, втікши з дому, вирушила з ним, і ніколи про це не шкодувала. Я дуже довго нічого не знала,  про минуле тітоньки, навіть імені її не знала, вона не любила про це розповідати, але про свого чоловіка, вона згадувала охоче. Його слухали вогонь і вода, він міг викликати й заспокоювати вітер, міг змусити цвісти суху гілку, і бачив суть речей. Як інші діти слухали казки, так я слухала про їхні подорожі і трохи заздрила їм.

Лише одну історію тітонька ніколи мені не розповідала, історію його смерті. Завжди, закінчивши чергову історію, вона ставала мовчазною і задумливою, а іноді я бачила сльози в її очах, вона досі любила його.

Так ми і жили з тітонькою своєю працею, і допомагаючи чим могли людям, але потім настали важкі часи. У селі пройшла чутка, що по всій країні чаклунів і відьом спалюють на багаттях. Якось уночі, тітонька розбудила мене, ми швидко одяглися і, взявши тільки необхідні речі , пішли в ліс. Потім я дізналася, що з міста приїжджали дивні люди в плащах із капюшонами, вони приходили до нас, але нікого не знайшовши спалили хату. Люди з села знали, де ми ховаємося, але не видали нас.

Кілька років тому ми з тітонькою побудували в лісі маленький будиночок, щоб було де залишитися на ніч, якщо ми затримаємося в лісі. Тепер же цей будиночок став нашим постійним житлом. На щастя тітонька, яка мала дар передбачення, перенесла в нього свої книги, сувої, і все найцінніше. Тепер, якщо комусь була потрібна допомога, люди приходили вночі, потай. Так ми прожили кілька років.

На іншому кінці лісу, протилежному нашому селі, стояла висока вежа. Колись тут проходив кордон двох королівств, і вежа була прикордонною, тепер же вона стояла покинута. Сходи всередині вежі, що вели до єдиної кімнати на самій верхівці, розвалилися, і потрапити туди стало неможливо.

Одного ранку, тітонька, взявши пакунок, веліла мені покласти в торбу кілька книг, ковдру, теплі речі, і йти з нею. Коли ми прийшли до вежі, тітонька розгорнула пакунок, усередині якого виявилися мотузкові сходи. Покликавши прирученого нею сокола, вона дала йому один кінець мотузки, до якого була прикріплена залізна жердина, і попросила занести у вікно вежі. Переконавшись, що жердина за щось зачепилась, тітонька полізла на верх . Залізши у вікно, вона покликала й мене. Опинившись у круглій кімнаті з двома невеликими вікнами, і низькою глиняною стелею, я боялася зробити зайвий крок, щоб не провалиться вниз, але незабаром переконалася, що підлога була дуже міцною, правда від соломи, що колись покривала її залишився один пил. Тітонька веліла залишити тут принесені мною речі, і ми спустилися вниз.

Після того, ми кілька днів лазили на вежу, прибиралися, носили нову солому, підвішували до стелі сушені трави, переносили книги та сувої, і ще деякі речі, ми прикріпили мотузяні сходи, і щоразу йдучи, піднімали їх на верх, спускаючись по мотузці. Коли ми перенесли все, що тітонька хотіла, вона підняла сходи на верх, скрутила їх, і прив'язавши до кінця тоненьку мотузку спустила вниз, а мотузку, якою ми зазвичай спускалися, збираючись іти підпалила. Потім мохом, скільки вистачало росту , вона замаскувала цю тоненьку мотузку. Я розуміла, що вона до чогось готується, але до чого? Запитувати її було марно, я знала, що коли настане час, вона сама розповість, так і сталося.