Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця 📚 - Українською

Читати книгу - "Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця"

179
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця" автора Всеволод Зіновійович Нестайко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця» була написана автором - Всеволод Зіновійович Нестайко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця" в соціальних мережах: 
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com". Популярні книги українською!!!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:
Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця

Жив на світі хлопчик Олексій. Хороший, симпатичний хлопчик — білявий, голубоокий, з кирпатим носиком.

Всі його любили — і мама, і тато, і вихователька Світлана Іванівна.

Та от одного разу прокинувся він уранці і почав плакати. Без всякої причини. Ні з того ні з сього. Просто так.

Мама й тато спершу навіть і уваги на це не звернули. Думали — поплаче й перестане.

Але на другий день — знову те саме. На третій — знову…

Вранці прокинеться і вже плаче, вже капризує:

— У-у-у, одягатися не хочу-у!..

— У-у-у, вмиватися не буду-у!..

— У-у-у, манної каші не їстиму-у!

— Лесику, ну не плач! Лесику, ну не капризуй! — вмовляла його мама.

— Олесю! Якщо ти так вередуватимеш — назавжди залишишся криворотим, — казав тато.

Але ніщо не допомагало.



З великими труднощами мама одягала його, вмивала, годувала і вела в дитсадок.

Дорогою Олексій упирався, як ослик, не хотів іти і голосив на всю вулицю:

— Не піду-у! У-у-у!.. Не хочу-у! У-у-у!..

— Лесику! Ну ходімо швиденько! Лесику! Ну я ж запізнююсь на роботу. Лесику! Ну в дитячому садку ж так добре! — терпляче казала мама.

— Горе мені з тобою і твоїм дитячим садком! — вигукував Олексій, заливаючись сльозами.

Перехожі зупинялися і озиралися на них.

Мама червоніла і опускала від сорому очі.

А Олексій не звертав на перехожих аніякісінької уваги — наче то були не перехожі, а порожнє місце.

Через Олексія мама щодня запізнювалася на роботу.

У дитсадку діти прозвали його Олексій-Плаксій.

Всі весело гралися, бігали, сміялися, а він, якщо не плакав, то сидів у кутку і позирав спідлоба.



І Милочка, і Сашко, і Максим, і Оксанка, і Юрасик пробували потоваришувати з ним, підходили і казали:

— Ходімо гратися!

Але він завжди казав:

— Не хочу!



А коли вони починали жартувати: «Диви, диви! Ціле море наплакав! Скоро попливеш!» — він дуже гнівався і казав сердито:

— Мій тато — найдужчий у світі. І він вам я-ак дасть! І я вам я-ак дам!

Але ніхто не боявся. Бо всі знали, що тато в Олексія дуже добрий і симпатичний.

Він працював автоінспектором і уважно стежив, щоб усі виконували правила вуличного руху і ніхто не потрапив під автомобіль або інший транспорт. Найлегковажніші відчайдухи-шофери беззаперечно слухалися тата. Один лише рідний син Олексій не хотів слухатися.

І коли увечері, прийшовши з дитсадка, Олексій знову починав коверзувати, добрий і симпатичний тато, втомлений після роботи, іноді не витримував і ставив сина в куток.

Олексій-Плаксій стояв у кутку, плакав і колупав нігтем стіну. Під ногами в нього були розкидані його іграшки: кубики, машини, літаки, солдатики, гумове ведмежа Гришка, Залізний Роб (робот, якого тато згвинтив з деталей «Конструктора»), Веселесик…

Раз у раз Олексій підфутболював якусь іграшку ногою.

Найбільше перепадало Веселесику, якого мама нещодавно купила, думаючи розважити Олексія.

Веселесик — то був ляльковий хлопчик у матросці і жовтих сандаликах, страшенно схожий на Олексія (такий же білявий, голубоокий, з кирпатим носиком). Викапаний Олексій. Мама через те його й купила, що була вражена такою надзвичайною схожістю. Тільки на відміну від Олексія ляльковий хлопчик був усміхнений, веселий. І мама назвала його Веселесик, тобто веселий Лесик. Живий Лесик одразу не злюбив лялькового:

— Що я, дівчисько — ляльками бавитися! Не хочу-у! У-у-у!..

І підфутболив його ногою.



Мама хотіла одразу ж віддати Веселесика сусідській дівчинці Оленці, але Олексій-Плаксій заголосив.

— Не треба-а! Це мій! Не хочу-у! У-у-у!..

Так і лишився Веселесик у кутку. Олексій з ним ніколи не грався, а тільки, коли бував покараний, підфутболював і топтав його ногами. Веселесик усе терпів і незмінно усміхався. І це ще більше дратувало Олексія. І він ще дужче «витворявся», як казала мама.

Отакий став хлопчик Олексій, капризун, вереда і плаксій.

Одного ранку, досхочу наплакавшись, накричавшись і посварившися з усіма в дитсадку, Олексій-Плаксій забрався у густі кущі за дерев’яною будкою, в якій зберігалися триколісні велосипеди, самокати і коні-качалки. Сюди він ще ніколи не залазив, бо Світлана Іванівна не дозволяла. Але цього разу Світлана Іванівна не додивилася — і він заліз.

Тут було тісно й темно. З одного боку — стіна будки, з другого — якийсь високий паркан.

Олексій почав роздивлятися. На землі валялися червоне кружальце від піраміди, маленький м’ячик, якась пляшка, залізна банка з-під консервів і клапоть старої газети. Все це його не цікавило.

Нараз щось заворушилося, і Олексій побачив смугасте замурзане кошеня.

Він простягнув руку, щоб ухопити кошеня за хвіст. Але кошеня відскочило і зникло за парканом.

Олексій посунувся вперед і побачив, що одна дошка в паркані виламана і туди можна пролізти. І він поліз.

Кошеняти ніде не було видно. Олексій поліз далі і виліз на невеличке подвір’ячко. Глянув і здивовано закліпав очима.

Серед подвір’ячка стояло дивне крісло на великих велосипедних колесах. І в тому кріслі сидів незнайомий дідусь — лисий, з рудими, наче приклеєними, волохатими бровами і веселими сірими променистими очима.



Дідусь уже помітив Олексія і привітно усміхнувся йому:

— Здоров, козаче!

1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця"