Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Подарунок на іменини, Михайло Михайлович Коцюбинський 📚 - Українською

Читати книгу - "Подарунок на іменини, Михайло Михайлович Коцюбинський"

229
0
12.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Подарунок на іменини" автора Михайло Михайлович Коцюбинський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Подарунок на іменини, Михайло Михайлович Коцюбинський» була написана автором - Михайло Михайлович Коцюбинський, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Подарунок на іменини, Михайло Михайлович Коцюбинський" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com". Популярні книги українською!!!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:
Михайло Михайлович Коцюбинський

Подарунок на іменини

Карпо Петрович Зайчик, околодочний надзиратель, вернувся нарештi з служби додому. Фу-ти! Ну-ти!.. Вiн був голоден i злий. Скрипiв чобiтьми, гримав дверима. Базарнi лайки i гармидер участка ще клекотiли у ньому, сердито ворушили губи i квадратове лице, налили кров'ю кулак, ще важчий од грубого персня. Ввiйшов у свiтлицю, ляснув по-офiцерськи лакерованим чоботом в чобiт i з досадою кинув картуз на вiкно. Але од того руху пiдскочив на лутцi жiнчин беззубий гребiнь i легкий, збитий жмуток брудного волосся вчепився до рукава.

- Фу-ти! Бардачнi звички!..

Сухий, гарячий, весь в поросi, день вже гас за вiкном. На столi каламутне бiлiли двi порожнi тарiлки, а перекинута ложка ловила у себе червоний вiдблиск заходу.

- Сусанна!

- Несу! - обiзвався з глибин десь низький, осиплий голос.

Карпо Петрович примостився за столом i розщiбнув мундир. Йому було душно. Суконний комiр тер шию, а кiтель ще й досi перуть!.. Вони пе-еруть!.. I ледве стримавсь од грубої лайки. Нетерпляче пощипував хлiб i жував, сопучи носом. Лакерованi чоботи дрiбно скрипiли пiд столом. У дверях з'явилась Сусанна. Прикриваючи парою страви вид, м'який i бiлий, як з сирового тiста, вона проплила од порога до столу, мов лiтня хмара, в своїх муслiнах, по яких лiзли урозтiч якiсь безглуздi лапатi квiтки.

- Мусила грiти… все прохололо…

- А ти б не розкидала своєї куделi по всiх кутках… Сусанна зробила великi очi.

- Де?

Карпо Петрович одiгнув палець, ткнув ним назад себе, в вiкно, й застиг у гнiву вирячкуватих очей та червоного кулака.

- Бардачнi звички!..

- Цс… - цикнула жiнка на нього, - там Доря.

Карпо Петрович скоса поглянув на щiлку в дверях, звiдки пробивалося свiтло, i тепер тiльки почув дзвiнкий хлоп'ячий голос, який безперестанку спiвав:

- Сiм раз по вiсiм - п'ятдесят шiсть… сiм раз по вiсiм - п'ятдесят шiсть.

Се його заспокоїло зразу. Нахиливсь над тарiлкою i потиху почав сьорбати юшку, обводячи iнколи оком свiтлицю.

В кутку, пiд образами, блимала мертво лампадка, з етажерки звисало новеньке гiмназичне пальто, ловлячи в гудзики гострi червонi блiки.

Хiба завтра недiля? Фу-ти, ну-ти! Як вiн забув? Завтра ж Доринi iменини…

Сусанна, вип'явши зад у великих лапатих квiтках, збирала з помосту своє волосся.

Бардачнi звичкиї.. Згадав! Ну, i була в бурдеї, але потому вони законно звiнчались. Хiба з неї не вiрна жiнка? Раз, правда… Та коли б не вона, коли б не пiшла на нiч до полiцмейстера, кис би й досi в писарчуках… А тепер - надзиратель. Дорю в гiмназiї учать, i сама казначейша у них буває…

Кров заливала Сусаннi шию, i тiльки зморшки на шиї бiлiли, як крейдянi.

Вона сердито вийшла з кiмнати.

Карпо Петрович жував i в задумi м'яко тарабанив пучками в стiл.

- Доря!

Доря став на порозi, сiрий й незграбний у своїх довгих, аж до пiдлоги, гiмназичних штанах, а батько дивився на його ноги, негнучкi й грубi, як в слоненяти.

- Тебе сьогоднi питали?

- З географiї п'ять.

- А ти часом не того… не бре-бре?

Доря ображено чмихнув i пiдняв вгору бiластi чубки.

- Їй-богу, сам бачив… А Козероговi пару влiпили.

- Що се за Козерiг?

- Там один в нас… Дорька Сосновський…

- Вiце-губернаторський син?

- Ми його добре сьогоднi нам'яли. Аж кров носом пiшла…

Карпо Петрович почув холодок пiд мундиром. Такий знайомий i неприємний, з яким завжди стрiчав начальство.

- Дорь-ка! - крикнув вiн строго. - Руш менi тiльки ще хоч разок - я тобi дам!..

Фу-ти, ну-ти, господи боже… вiце-губернаторський син…

Вiн пiдняв палець в важкому перснi i накивав.

Сусанна унесла лампу i присунула страву. Чоловiк не дивився на неї, ще скований здивованням й жахом.

Масна пляма виразно зачорнiла при свiтлi на новенькiм сукнi мундира.

- Їж… прохолоне… - нагадала йому Сусанна.

Вiн почав їсти хтиво i неохайне, бризкав соусом на скатерть i жвякав ротом, а на губах у нього, блискучих й червоних, грала легка усмiшка. Вiн був задоволений врештi. Те, що його хлопець звався так само, як i вiце-губернаторський син, що вони разом учились i що Доря зважився бити таке паненя, - сповняло його радiсним подивом. От хоч би й вiн, Карпо Петрович. Вiн носив бiлi погони i шашку, як офiцер… Його боялись, бо мiг зробити людям багато лиха… А проте мусив витягатися в струнку та козиряти тому шмаркачевi через те тiльки, що був сином його начальства. Який був вiя щасливий, коли йому вдалось одного разу пiдсадити паничика того у фаетон, а от його Доря… Хе-хе!..

Сусанна тим часом таємничо щось прикривала в кутку на канапi та тривожно поглядала на дверi, за якими бубонiв Доря уроки.

- Чого ти смiєшся?

Вiн пошепки розказав їй, що чув од Дорi, i обоє довго осмiхались до себе очима.

- Хе-хе!

- Хi-хi!

- Завтра наш Доря кiнчав десятий рiк… - мрiйно обiзвалась Сусанна, одкривши зiпсованi зуби, i одiгнула рiжок подушки, звiдки щось заблищало.

- Покажи, Сузя… що там таке? Карпо Петрович пiднявся з-за столу, похитався на блискучих од лаку чоботях i пiдiйшов до канапи.

- Цс… - писнула слабо Сусанна, колихнувши важкими грудьми, i всiм м'яким тiлом, як тiстом, що вилiзло з дiжi, навалилася на подушку.

- Потому покажу… А ти що йому подаруєш?

Карпо Петрович ляснув у пальцi. Фу-ти, ну-ти! Його низьке чоло, що забiгало у заросль волосся, як мiлке плесо у лози, покрили зморшки. Вiн одкрив рота i трохи подумав.

- Я…

Але Сусанна полохливо замахала на нього руками. Ще Доря почує!

Доря їм заважав. Вони хотiли, щоб вiн швидше йшов спати.

За дверима чулось шелестiння сторiнок, ляпання книжкою в стiл i сердите бурчання.

- Чого ти там, Дорик?

Вiн став на порозi, з чорнилом на лобi й на пальцях, i кисло пхинькнув:

- Задачi не можу рiшити.

- Фу-ти, ну-ти! От яке горе… А подай-но сюди задачу, подивимось, що се за звiр.

Карпо Петрович потирав руки, як добродушний ведмiдь перед уликом меду.

Вiдставив далеко книжку i читав, наче рапорт:

- Троє купцiв подiлитися мали… Ти уяви собi троє купцiв, наприклад - наш Сруль, Iцько i Пiнька… Здається не трудно… Другий мав грошей два рази бiльше, нiж перший… Розумiєш, як перший, а третiй стiльки, як тi два разом.,. Значить, Пiнька мав стiльки, як Сруль та Iцько. Ну, зрозумiв? Се ж дуже просто.

Але Карпо Петрович i сам не вiрив, що це так просто. Вiн плутав, кричав на Дорю, тицяв грубим пальцем в задачник, наче хтiв роздушити всiх трьох купцiв, i врештi так впрiв, що Дорi

1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подарунок на іменини, Михайло Михайлович Коцюбинський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подарунок на іменини, Михайло Михайлович Коцюбинський"