Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Подарунок на іменини, Михайло Михайлович Коцюбинський 📚 - Українською

Читати книгу - "Подарунок на іменини, Михайло Михайлович Коцюбинський"

252
0
12.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Подарунок на іменини" автора Михайло Михайлович Коцюбинський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:
й крику, що впав, як стрiл, помiж ними, люди здригнулись в тривозi i метнули очима угору, на високi стiни яруги, наче звiдти йшла на них небезпека.

А Доря все тiснiше туливсь до колiн, ховаючи стрижену голову в чорнiй спiдницi, i видко було, як здригалися плечi у нього вiд дитячого плачу.

- Не треба!.. Не руште!..

Жiнка стояла хвилинку - висока, але якась одразу зiв'яла й нещасна. Потому нагнулась i поклала прозору руку на дитячу головку.

I так усе застигло в нiмому чеканнi: жiнка, дитина, москалi i начальство.

Першим опам'ятавсь полiцмейстер.

- Чия дитина? Забрать!..

Вiн не пiзнав голосу свого, але од того грубого крику всi почули себе вiльнiше, i кожний намагавсь показати, що вiн не злякався…

Карпо Петрович кинувсь сповняти наказ, однак почув, що не може. Колiна згинались у нього i мерзли. Вiн себе перемiг i побiг пiдтюпцем до дитини, а шашка йому заважала, била та плутала ноги, чужi i без того.

Однак Дорю одiрвати було нелегко. Вiн одбивався всiм тiлом i наче в нестямi все повторяв з плачем, ще глибше ховаючи голову в теплi колiна:

- Не дам!.. Не хочу!..

Нарештi жiнка хитнулась, оддiлена од дитини. Карпо Петрович поволiк сина. По дорозi пiдняв Дорин картуз, обтер старанно, хоч несвiдомо, рукавом глину i понiс так в лiвiй руцi.

- Татку, не треба… татку, не позволяй… - упиравсь Доря, але чуючи, що не вблагає батька, пiдняв кулак вгору й кричав назад себе:

- Якиме! Не смiй! Я тебе, стерво…

- Цить! - шипiв батько й тяг його далi.

Аж на горi вдалося Дорi вирватись iз рук. Вiн глянув в долину й побачив: в повiтрi, осяяна сонцем, гойдалася довга чорна фiгура. Покрутилась в один бiк - i стала… Потому у другий - i знов спинилась.

Тодi Доря замовк, подивився гостро на батька i хрипло кинув йому в лице:

- Хулiган. Оселедець.

Бiльше не встиг, бо полетiв у траву, збитий кулаком з нiг.


***

Вони вертались додому не такi вже параднi. Лакерованi чоботи батька покривав пил, рукав мундира був в глинi. На новенькiй гiмназичнiй шинелi проти колiна зеленiла трав'яна пляма, а один гудзик жалiбно висiв на чорнiй нитцi. Бiла коняка, ще бiлiша тепер, на сонцi, трюхала сумно на трьох ногах. Карпо Петрович не дивився на неї. Сидiв, одвернувшись од Дорi, i тупо думав. Вiн бажав Дорi добра, а замiсть того дiстав невдячнiсть. Синова лайка горiла у ньому, наче вiн на живому випiк її. "Хулiган… оселедець…" I хто? Кiстка од його костi i кров од кровi.

Карпо Петрович намагався думать про iнше. Хотiв себе запевнити, що у нього були важнiшi справи, над якими треба подумать. Тепер губернатор напевне вижене з служби, а директор виключить Дорю. З холодком в серцi вiн чiплявся за тi неприємнi думки, уявляв губернаторський гнiв, свої благання, гугнявий директорiв голос: "Нам протестантiв не треба…" - i чув одночасно, як щось йому заважає, немов камiнчик, що попав в чобiт. Отут, пiд боком, сидiла його власна дитина, замкнувши ворожнечу у серцi, з якимсь правом на батька, на його вчинки, i судила, наче чуже, а їй треба було давати одповiдь. Фу-ти, ну-ти!.. Се його дратувало. Не мiг же вiн, батько i полiцейський чиновник, якого боялись навiть дорослi, скорятись та каятись перед якимсь шмаркачем. I вiн знову уперто чiплявся за всякi дрiбницi, за розмови з начальством, за неминучi сльози Сусанни i навiть за скалiчену ногу коняки - "Не пiдкував, стерво…", - аби лиш засипать i заглушити те пекуче i непокiрне, що мулило всерединi, наче гострий камiнчик…

А Доря, опустившись та впiрнувши в тяжку шинелю, тихо схлипував внутрiшнiм плачем. Перед його очима все ще гойдалась чорна фiгура. Раз в один бiк, раз в другий… "Чекай, - думав вiн гiрко про батька, - будеш ти знати, як я тобi повiшусь… Заберусь на горище, здiйму свiй пояс, i нiхто не побачить…" Йому стало жалко себе. А може б, краще забити Якима? Прийде Яким до них на кухню i, як звичайно, засне на лавi. Тодi Доря вiзьме тихенько ножа, наточить… або нi, краще сокиру - i одрубає Якимовi голову по самi плечi.

Маленька пташка уперто лiтала над головою в Дорi. То пiдiймалась, то опускалася з писком i з дрiбним трiпотiнням коротких крил. Вiн зацiкавився нею i довго стежив за її летом. Але раптом згадав свої iменини i легку руку, що так нiжно гладила його по головцi, - i знову тихо заплакав.

"Будеш ти знати… ах, будеш ти знати, як я тобi повiшусь…"

Крiзь теплi сльози, важкi i великi, в яких все розпливалось, невиразно мелькали верби i телеграфнi стовпи. Вони одривалися од землi, пiдiймалися вгору i тихо гойдались… Раз в один бiк, раз в другий…


Сiчень 1912, Капрi
This file was created with BookDesigner program [email protected] 02.07.2008
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подарунок на іменини, Михайло Михайлович Коцюбинський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подарунок на іменини, Михайло Михайлович Коцюбинський"