Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Подарунок на іменини, Михайло Михайлович Коцюбинський 📚 - Українською

Читати книгу - "Подарунок на іменини, Михайло Михайлович Коцюбинський"

252
0
12.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Подарунок на іменини" автора Михайло Михайлович Коцюбинський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:
неприємно було дивитись на ряснi крапельки поту на чолi в батька.

- Iдiотська задача! Чого вас там вчать! Вiн з злiстю одкинув од себе задачник i пiднявся сердитий та збентежений вкрай.

- Як вони мучать бiдних дiтей!.. - обурилась палко Сусанна, теж од напруження мокра пiд хмарою пишних муслiнiв.

Але Доря раптом блимнув очима, вдарив себе олiвцем в лоб i в двi хвилини задовольнив купцiв.

- Теж арихметик! - напалась на чоловiка Сусанна. - Не мiг роздiлити кiлька рублiв…

I обняла щасливим оком сiру фiгуру сина, чужу неначе в довгих, аж до пiдлоги, штанах.

- "Арихметик"!.. Мовчала б, коли сказати не вмiєш! - буркнув сердито Карпо Петрович. - У мене свої задачi… Побула б хоч раз на дiжурствi.

Вiн навiть забув у замiшаннi ляснуть по-офiцерськи чоботом в чобiт.

Вийняв з штанiв важкий портсигар, теж офiцерський, зважив його в руцi i закурив папiроску.

Зелене свiтло од лампи м'яко зливалось з рожевим, що стiкало з-пiд образа у кутку, новi гудзики на гiмназичнiй шинелi горiли, як самоцвiти, а синiй дим папiроски хвилював легко у теплiм затишку хати. Доря знову бубонiв за дверима.

Карпо Петрович зняв з етажерки шинелю i м'яв у долонi сукно.

- Матерiал добрий, здається… i пошив непогано… Вiн любовно погладив шинелю i знову повiсив на мiсце.

- Ах, який Доря смiшний! Одягся вранцi, наклав картуз i став на порозi у моїй спальнi. А я була ще в сорочцi, тiльки що встала, та як крикну з переполоху, що хтось чужий увiйшов… Потому ми довго смiялись…

- Скiльки взяв Шмуль за картуз?

- Рубель двадцять оддала… Божився, що втратив тридцять копiйок…

- Ах, сучий син… Бiльше рубля не треба було давати. Де ж той картуз?

Вона подала йому його, знявши обережно з стiни, де висiв образ, а вiн довго любувався новим срiблом листочкiв - незрозумiлим i таємним для нього символом шкiльної мудростi.

Потому їх очi стрiлись й засяли, порозумiвшись без слiв.

- Хе-хе! Як, шельма, скоро рiшив задачу!

- Хi-хi… i з географiї п'ять.

Їх ще бiльше тiшило те, що вiце-губернаторський син дiстав лиш пару.

Доря прийшов сказати добранiч.

Вони лишились самi.

Тодi Карпо Петрович нетерпляче накинувсь на жiнку:

- Показуй, що ти купила?

Але Сусанна i сама вже виймала з-пiд подушки дарунок. Опустилась на помiст серед бiлих хвиль сукнi, i пiд важкими грудьми у -неї сухо затрiщала пружина.

Вiн теж з скрипом чобiт присiв бiля жiнки, мало не задихнувшись од солодкого запаху пудри з її лиця.

Нарештi бляшаний пароходик вислизнув з рук i поплив по помостi, поринаючи носом, немов на хвилях, та сповняючи хату гострим дирчанням металу.

- Як, ти думаєш, Карпе, Дорик буде радий?

Карпо Петрович не одповiв нiчого. Вiн мовчки стежив за пароходом i, коли той зачепився за нiжку стiльця, одчепив та пустив далi. Потому ще раз накрутив.

- Прийми свiй хвiст! - нетерпляче гукав на жiнку, коли пароходик ткнувсь носом в її спiдницю. - Розсiлась!..

Вiн навiть лазив за ним по помостi.

Сусанна сидiла щаслива, одкривши зiпсованi зуби, вся в тiнях од широкого кола волосся, на двi третини чужого.

Пароходик дирчав.

Врештi Карпо Петрович звiвся на ноги. Перевiв очi од цяцьки на жiнку i презирливо плямкнув губами.

- Ет, чорт зна що…

- Як чорт зна що? - здивувалась Сусанна.

- Авжеж… Не пристало йому забавлятись цяцьками.

- Багато ти знаєш поза своїм участком. Ти б подивився, як Доря ще й досi одягає свої ляльки. А вiн - "чорт знає що"!

Сусанна од невдоволення скисла й осiла, як тiсто в дiжi.

- Цiкаво, що ти придумав?

Карпо Петрович раптом засяв. Лице його освiтила добра усмiшка, i тепло спахнули очi.

- Я йому цяцьки не подарую… Я для нього таке придумав…

Вiн навiть урочисто пiдняв палець в важкому перснi.

- Я для нього таке придумав, що… Фу-ти, ну-ти! Запам'ятає до смертi. Навiть вiце-губернаторський хлопець не зможе того побачить, що я покажу Дорi… Нехай…

- Та не тягни ж бо…

- Нехай має чим згадувать батька. Буде старий - унукам розкаже… От, скаже, був я дитиною ще, а мiй покiйний батько…

- Карпе! Ну, чому ти не скажеш одразу? Сусанна аж пхинькнула з нетерплячки.

Тодi Карпо Петрович наблизився до неї, витяг червону шию, нащось знизив голос до шепотiння:

- Я повезу його завтра дивитись, як будуть вiшать.

- Ах, ах! - налякалась Сусанна. - Як можна дитину…

- "Дитину, дитину"… - перекривився Карпо Петрович.

Власне дитину. Хiба йому не цiкаво? Дитина ще краще затямить. Треба, щоб вона мала враження, щоб в неї лишились згадки на цiле життя. А вона думає як? Гладити по головцi та тримати бiля спiдницi?

Вiн вже кричав i своїм криком вганяв в м'яке тiло Сусанни свiй план.

- Ви-хо-ву-вать треба!..

- Ах, ах! - вона зiтхала i витрiщала очi на чоловiка. - А може, й справдi! Нехай би побачив. Нi, таки справдi нехай би… Чи ще доведеться удруге. Скiльки є дiтей: i в казначейшi, i в полiцмейстера… а нiхто не побачить, лиш Доря…

Вона звикла до думки. Подумати тiльки: подивитись, як будуть вiшать людину. Вона i сама б хотiла. Ах, Дорька, щасливий…

Забувала про Дорьку i всi думки звернула на себе. їй було гiрко. Прожила на свiтi до тридцятого року, а нi разу не довелося нiчого такого побачить. Хiба Карпо коли подумав про неї? Сиди цiлий вiк в кухнi, бабрайся у помиях i нiколи тобi нi приємностi, нi розваги…

- А кого вiшати будуть? - блиснула вона очима. Карпо Петрович завагавсь на хвилину i врештi махнув рукою.

- Ну, добре. Ти знаєш, Сузя, менi не вiльно про се говорити. Я тобi скажу, а ти - гляди менi - ша! Анi словечка нiкому. Вiшаєм жiнку, що кинула в губернатора бомбу.

- Ах, ах! Ти її бачив? Молода, гарна? От би цiкаво… Голубчику, Карпе… я б… я б збоку де-небудь… Карпо Петрович замахав з ляку руками:

- Фу-ти, ну-ти! Тiльки тебе бракує. Менi i з Дорькою трудно…

Сусанна надулась. Завжди отак. Про неї не дбають.

Однак її невдоволення скоро погасло в турботах про Дорьку.

Вони довго радились вдвох з чоловiком, коли будити хлопця, як його одягти, чи пускать до гiмназiї завтра…

Можна б зробить йому свято.

- Само собою! - розвеселився Карпо Петрович. - Нехай погуляє!..

Вiн був у чудеснiм настрої. Насвистував вальс, який тепер щодня грали у цирку, i бив чоботом в чобiт, як полковий офiцер.

- За ката, певно. Яким… - кинула наче про себе Сусанна.

- Яким.

- Хто б мiг подумать!

1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подарунок на іменини, Михайло Михайлович Коцюбинський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подарунок на іменини, Михайло Михайлович Коцюбинський"