Читати книгу - "Байки, Олена Пчілка"

Олена Пчілка

БАЙКИ

Котик Мурко находився,

Десь там лазив, наморився -

Скочив на диван.

Ох, та й пишно ж як розлягся!

Як розкішненько простягся,

Мов великий пан!

Зирк малий Петрусь на нього,

На пустунчика отого,

І сказав йому:

- Ах ти ж, Мурку, ах, ледащо.

Чи тобі робить нема що

У дворі всьому?

А глядіть в коморі, в хижі

Та ловить шкідливі миші,

Стерегти добра?

Розпустився, розманіживсь,

Тільки спав би все та ніживсь!

Глянь, яка пора! -

Так Петрусик лихословив.

Мурко вислухав і мовив:

- Правда, далебі!

Вже ж, недобре лінуватись,

До роботи не прийматись -

Це скажу й тобі:

Он книжки твої ще в схові,

І завданки не готові,

Що на завтра вчить.

Поки ходиш, гави ловиш,

Та мені докори мовиш,

Міг би все зробить:

Міг би вивчить байку «Хмару»

Чи зробить задачок з пару,

А хоч би і п’ять.

І що треба написати,

Все гарненько посправляти -

Не байдикувать!

Часто так і в нас буває:

Хтось там судить, дорікає,

Іншого займа;

А на себе озирнутись

Та швиденько схаменутись,-

То цього нема!..

Наш Бобко сидить поважно,

Думоньку гадає;

Аж на нього люта квочка

Раптом нападає:

- А ледащо! Ти чого тут

В миску заглядаєш?

То ж моїм курчаткам каша -

Ти цього не знаєш?

Розпустив свої тут вуха,

Аж дивитись бридко!

Не лякай діток маленьких,

Забирайся швидко!

- Одчепися, навіжена! -

Цуцик одмовляє,-

Я собі складаю вірші,

А вона зіпає!

Ти того, дурна, не знаєш:

Вірші як складати,

То поетові не можна

Думки розбивати.

Угамуйся, осоружна!

Цитьте й ви, писклята,

Бо якраз у мене гарна

Баєчка почата!

Оступилась квочка набік,

Зрозуміла діло,

Оступились і курчатка,

Дивлячись несміло.

Прочитавши цю розмову,

Може, інший погадав:

«Як це може буть, щоб цуцик

Вірші-баєчки складав?»

Отже - склав: списав гарненько,

Мало й помилок зробив,

Лиш велику чорну капку

На папері посадив.

Та дарма! Бо це ж буває

І не з цуциком самим.

Отже ви з нього не смійтесь,

Не пишайтесь перед ним.

Байка ж ось: як ваша ласка,

Можна зараз прочитать

І дізнатися, що може

Мудрий цуцик вам сказать.

Був собі гарненький цуцик -

Чорний ніс, а білі п’яти:

Ціла пазушка біленька

І панчішки білі знати;

На чолі мав проділь білий -

Отакий то був джигунчик.

З нього й сторож був добрячий -

Цілий день дзвенів дзявкунчик!

Господиня двору, пані,

За все те його любила,

Всім сусідам на всі боки

Свого цуцика хвалила:

- Ох, і песик же у мене!

Подивіться, що за врода:

Хутро чорне, п’яти білі,

Прехорошая порода!

А розумний, а слухняний!

Подає уже й хустинку,

Як чужий хто в двір увійде,

Він почує в ту ж хвилинку!

Так-то пані вихваляла...

Але потім незабаром

Наказала так служниці

Перед ранішнім базаром:

Слухай! Ти Бобка сьогодні

Забери з двора з собою.

Став він голосно так гавкать,

Що нема за ним спокою!

Та й негарний став - перістий:

Білі п’яти не до речі.

Особливо проділь довгий

І такі широкі плечі!

Цур йому! Віддай комусь там,

Коли він отак змінився.-

Тут, почувши тую мову,

Песик дуже розгнівився:

- Вибачайте, можна пані! -

Він гукнув.- Я не змінився,

А, мабуть, вам надокучив,

То й негарний вже зробився!

Це ж вам цуцикова байка.

Може, й правда в ній знайдеться;

Може, так воно між людьми

Часто-густенько ведеться,

Що буває хтось «чудовий»,

«Премиленький»! Але згодом

Наче іншим він здається -

Не таким уже «клейнодом»!.. 1

Хто тут винний з двох буває -

Дуже трудно розібрати;

Та, судивши, не завадить

Байку Песика згадати!..

У нас Микола є, хлопчина,

Отам в селі його хатина.

Була собі в його й собачка,

Тихенька Лиска неборачка.

Така-то вже вдалась плохенька,

Лагідна та смирненька.

Микола вдачу тую знав

І Лиску часто дратував.

Бо все вона терпіла

(Терпіти, бач, уміла!),

Микола вломить калача

Або смачного плескача

І маслом ще його помаже

Та Лисці здалека й покаже:

- Цю-цю! Цю-цю!.. Ось на тобі!

Бери, бери... бери собі! -

Голодна Лиска прибіжить,

Вертить хвостом та аж тремтить,

Шматочка ласого бажає!

Та хлопець руку одвертає.

А потім знов за штуку цю:

- Цю-цю! Цю-цю!

Ось на, ось на!.. Бери, бери! -

І знов спинатись догори

Почне голодная собачка,

Сердешна Лиска неборачка.

І знов шматочка не здобуде,

Лише свій голод більш розбуде.

А хлопець дивиться, сміється,

Як Лиска біля його в’ється.

Так потішався наш хлопчина,

Та сталась і йому причина!

Одного разу так намучив

Біднячку Лиску, так докучив

Отим дражнінням, що вона

(Якою силою, бог зна!)

Як кинеться вже на Миколу,

Звалила з ніг його додолу,

Штанці новенькії порвала,

До крові литку покусала

І той шматочок