Читати книгу - "Байки, Олена Пчілка"

Що тобі про те гадати?

Світ - широкий, всього має…

Він хороший, та - зрадливий;

Хто в його бува щасливий,

Хто нещасний,- він не дбає!..

Краще ж одсторонь держатись,

В світ широкий не пускатись! -

Та шкода було вмовляти!

Хоч казала щиро мати,

Наш метелик не вважав,

Теї ради не приймав.

Він крилечка розправляв…

Полетів у путь простору!..

А якраз на тую пору

Юрба гучная людей,

І дорослих, і дітей,

На луку гулять прийшла

І забаву почала.

Діти бігають, стрибають,

Далі весело гукають:

Ах, метелик!.. Подивіться!..

Ось він, ось він метушиться!

Та який же гарний, гожий,

Наче квітка, прехороший!

От якби його впіймати

І забрать собі до хати! -

Після втіхи, гуків, скоків

Заходились з усіх боків,-

І метелика зловили,

За крилечка ухопили!..

Уловили, роздивлялись,

Милувались, утішались!

За малу ж якусь годинку,

Впав метелик наш на спинку -

В його ніжки поламані...

А веселая юрба

По луці собі стриба.

За метелика не дбає,

Що на стежці там конає...

Лиш тоді він все збагнув,

Слово щире спом’янув:

- Правда,- мовив нещасливий,-

Світ хороший, та - зрадливий!..

У пані свинка годувалась.

Ох, тож-то в роскоші кохалась!

В догодонці такій

Жила в маєтку, у якій

Живе не кожная безрога.

Отож Настусенька небога,

Служниця паніна, щораз

Носила свинці тій запас.

А ще до того, що на плечах

Та в цебри Настя доношала,

Сама ще свинка походжала

Та всячину собі збирала.

Вже так - що зналася на речах!..

Тим часом трапилася штучка,

Якої свинка не вживала,

Відколи в пані пробувала.

(Правдива вийшла «закарлючка»!).

Якось до столу щось такеє

Страшенно добреє, смачнеє

З мигдалів кухар готував.

Обрав мигдалі й наскидав

Лушпин додолу він чимало -

Притому ж, звісно, що упало

Штук кілька й зерняток самих.

«Ану ж отсе на сміх

З лушпинням і мигдалі вкупці

Оддам годованці-голубці!» -

Про свинку Настя так міркує,

Так, прибираючи, кепкує,

Докупи ж зернята змела,

В хлівець до свинки однесла.

Звичайно, свинка - уминає!

А Настя, стоячи, й питає:

- Ну, чушко, дякуєш мені

За тії зернята смачні?

Чи не гостинця ж ниньки мала? -

А свинка плямкає помалу:

- Чекай-но, розжую,

То й думку вимовлю свою!

Ну от же! Як тобі сказати?

Чи правду щирую мовляти?

- Авжеж не як!

Звичайно так:

По щирості кажи!

- Так знаєш, Насте, що: біжи

Та жолудів, як вчора, мені дай!

От то поживок, просто рай!

- А, на тебе нещастя! -

Мовляє свинці Настя.-

Мигдалі ти на жолуді міняєш?

- Ет, говори що знаєш!

А я тобі скажу слова давніші,

Бо те одно, що більші,

Та таки й смачніші!

Як іншого «знавця» по щирості спитаєш,

То одповідь таку частесенько спіткаєш.

Вийшла Мишка-городянка,

Прехорошая панянка,

Раз у поле погуляти;

А при тім хотіла взнати,

Як там інші сестри Миші,

Польовнички, серед тиші

Проживають,

Пробувають.

Мишка Мишку миттю взнала -

Як селянка працювала,

Колоски собі збирала.

- Помагай біг! - так гукнула

Городянка. Друга вчула,

Розпиталася і в нору

Городянку запросила

По-простому,

По-сільському.

Там вона, бач, наносила

Колосочків, зернят різних,

Корінців усяких пізніх;

І усім тим частувала,

Городяночку приймала,

Городянка призволялась,

Дечому то й дивувалась:

- А се що у вас такеє?

Що ж, воно собі смачнеє…

Зветься як? - І городянка

Набік голову схиляла

Та стекольце, як панянка,

До очей все притуляла.

Побалакали гарненько,

І, як стало вже пізненько,

Городянка швидко встала.

Але подругу новую,

Тую Мишку польовую,

І до себе запрохала.

Отже, якось у неділю,-

В свято, бачте, на дозвіллю,-

Хуторянка на часинку

Подалася до будинку.

Городянка виглядала,

Хорошенько привітала:

- Будь здорова, гостя ждана!

Се гаразд, моя кохана!

Бо якраз панів немає,

Панство десь собі гуляє

На банкеті.-

По сій мові у буфеті

Господиня тая Мишка,

Делікатненька корпишка,

Почала всього шукати,

Все ласеньке добувати.

Повела тоді сестрицю

У найкращую світлицю:

Там на килимі турецькім

Посідали наші Мишки.

І горіхом смачним, грецьким,

Погострила зубки трішки

Тая гостя польова.

Та хіба самі горішки?

О! Була там і халва,

І цукати, й пастила,

Хвиги-миги, марципани,-

Прямо їжа без догани!

Але тільки що розсілись

Та гарненько примостились,

Коли це дзвінок як дзенькне,

На господу всю як бренькне!

Слуги кинулись... І в хату,

В тую пишную палату,

Увійшли і пані, й пан,-

Так і сяяв весь жупан!

Отже, Мишки наші швидко

Повтікали, куди видко!

І сказала хуторничка:

- Прощавай, моя сестричко!

Хай їй цур, оцій палаті!

Я волю у простій хаті

Простим зернятком живитись,

Ніж на всі боки дивитись -

Чи не ввійде хто, не зрушить

Та ногою не придушить!..

Будь здорова, моя любко,

Хай господь тебе боронить,

Я додому йду, голубко,-

Там ніхто у нас не дзвонить!..

(З народного)

В полі совонька літає,

Навдокола поглядає:

Що там видно наоколі,

В небесах та в чистім полі?

Ох! Орел отам