Читати книгу - "Байки, Олена Пчілка"

Понад гаєм все кружляє...

«Орле сизий! - заволала,

В його совонька спитала.-

Що літаєш ти, кружляєш,

Що у гаю ти шукаєш?»

«Я хотів би роздивитись,

Молодими поживитись

Пташенятами якими!»

«Орле!.. Зглянься над моїми

Совенятами малими,

Що зостались там у гаю!

Не займай ти їх, благаю!»

Мова совоньки та мила

Хиже серце зворушила.

«Хай же буде так, як кажеш!

Мовить беркут.- Тільки вкажеш

Ти мені, які там діти

Єсть у тебе, щоб глядіти,

Обминуть їх». «Ох, мій боже! -

То ж тобі сказати може

Мати-совонька, звичайно,

Ту признаку.- От нехай-но,

Як між пташечок дрібніших

Ти побачиш найгарніших,

Щонайкращих, то ж напевне

Мої дітки!» Слово ревне

Вчув орел. І, пам’ятавши

Ту признаку, він, шукавши

Здобич там, у ряснім гаю,

У зеленому розмаю,

Обминав пташок хороших,

Щонайкращих діток гожих.

І поїв він - щонайгірші,

Там були, найпоганіші.

Отже, доленька нещасна!

Помилилась думка красна

Теї совоньки-матусі!

Плаче, бідна, в горі, в тузі:

Бо якраз оті послідки

Та були її то дітки!..

(З народного)

Донечку матінка заміж оддала.

Доня, прощаючись, в мами питала;

- Мамо, голубонько, в гості до мене

Будете ви та коли пак напевне?

- Буду, дитинонько! Ти ж моя утко!

Тільки не можу сказати, як хутко.

В гості тоді я до тебе прибуду,

Та як отую новину здобуду,

Що говорити сама із собою

Станеш ти в хаті. Тоді я з тобою

Хутко побачусь - приїду у гості;

Вже потурбую старі свої кості!

- Мамо, лебідонько! Господь із вами!

Що ж за причинонька б сталась над нами

В нашій хатині?.. Хіба б заболіла,

Чи пак зовсім би я збожеволіла,

Стала б якоюсь неначе дурною,-

Щоб говорила сама я з собою!

- Вже ж там побачиш сама, чи дурніша

Чи, може, станеш якась розумніша.

Тільки ж мене к собі жди того года,

Лиш як настане отая пригода!

Дивом-дивується смутная доня,

Що за чудная їй сужена доля?

Отже прийшла пак весна і другая,

Має дитину дочка молодая.

Ранком же якось дитя сповиває -

Так-то до нього гуде-промовляє!

Дивиться тільки на неї дитятко,

Те нерозумне мале немовлятко;

Та молодиця на розум багата:

Знай розмовля - розлягається хата!..

Гульк! Аж матуся стоїть коло печі,

Доню свою пак торкає за плечі:

- Що, моя доню, збулася надія?

Отже, казала тобі, що тоді я

В хаті веселій побачусь з тобою,

Як заговориш сама ти з собою!..

Маленький вітрячок,

Увесь мов з кулачок,

Помаленьку собі молов

І житечко, й пшеницю,

І всякую пашницю -

Хто з чим би не прийшов.

А біля його близько,

На березі там низько,

Великий млин стояв:

О, той роботу іншу мав!

Чи був він паровий,

Або з турбіною - новий,

А тільки млива мав то так!

Було завізно,- боже як!

Щодня підвод із зерном сила

Край його дожидало.

По одній не бувало!

І борошна з нього возила

Немало тая залізниця,

Та паровая чарівниця

По всіх світах!

Величний страх -

Був млин отой. Одного ж дня

До вітрячка він мову зняв:

- Ну, братику-вітряче.

Життя твоє собаче!

Мізернеє! Крильцятами махаєш…

Ну що собі за втіху маєш

З таким життям?..

- Я знаю сам,-

Одказує на теє вітрячок,-

Що я малий, як робачок…

Та що ж! Усякому своє!

Твоя робота бучна - та й моє

Те працювання не даремне:

Дрібне воно, та тільки ревне!

За працю ж ту подяку, певне,

Складає бідний люд мені

За те, що я служу йому,

Як братові свойму,

Дарма, що силоньки дрібні!

До тебе доступу йому нема,

А я і клуночок прийму, дарма!

Є й люди (мовби вітрячки оті),

Що роблять ділечко в житті

Хоч тихо, помаленько,

Не дивлячись на значного сусіда

І не шукаючи бучного сліду!

З перебитим крилом Чайка сидить на ялині.

Що робити, дума вона, при лихій годині?!

З щирим серцем серед птаства кого тут шукати?

Хто небогу привітає, як рідная мати?..

Сидить Чайка на гілляці, сидячи сумує,

Бо не кожний тугу серця тяжкую почує!..

Де не взявся в ту хвилину Кречет молоденький.

Сів на гілці коло Чайки та її питає,

Чого смутна, невесела, чому не літає?

- Рада б я,- говорить Чайка,- так як ти, літати,

Та крило, бач, перебите - треба вже вмирати!

- Бійся бога,- каже Кречет,- ти повинна жити!

Перебите крило твоє можна залічити.

Нехай бог боронить смерті, як лютої кари,

Як одужаєш, то будеш літать попід хмари.-

Це сказавши, зник той Кречет, через мить вернувся,

Приніс в дзьобі води Чайці, до неї нагнувся,

Дав напиться, знов полинув, зерняток пшениці

Приніс Чайці, як маленькій, недужій дитинці.

Підживилась бідна Чайка: - Превелика дяка

Тобі, Кречете від мене! - Якби ся гілляка

Вдержала б нас вдвох з тобою,- Кречет одмовляє,-

Я б зостався біля тебе; бо хто серце має,

Той не буде їсти, пити і спокійно спати,

Як життя чиєсь нещасне треба рятувати! -

Сидить Кречет біля Чайки, день і ніч воркує,

Носить в дзьобі води Чайці, рибкою годує.

Чайка щиро хвалить бога за велику милість,

А Кречета молодого за сердешну щирість.

Пройде нічка, встане сонце,- радісні, веселі