Читати книгу - "Печера філософів, Збігнєв Херберт"

Збіґнев Герберт

Печера філософів

Дійові особи:

СОКРАТ

ВАРТІВНИК

ПОСЛАНЕЦЬ РАДИ

ПЛАТОН

КСЕНОФОНТ

КСАНФІЙ

ФЕДОН

ФЕДР

ЛАХЕТ

КСАНТІППА

КРИТОН

ДОГЛЯДАЧ ПРАХУ

ХОР

УЧНІ

Пролог

Музика. Пронизливий голос сопілки на тлі гуготіння барабана й міді. Сцена порожня, без жодних декорацій. Заходять хористи. Одягнені в короткі світлі плащі. На головах гострі шпичасті шапочки. Обличчя сильно напудрені[1].

ПЕРШИЙ ХОРИСТ (із глибоким уклоном): Слово про Сократа, cина повитухи й каменяра.

ДРУГИЙ ХОРИСТ: Історія, на якій ви можете зломити зуби.

ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Сповнена слів, аналогій і пауз.

ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: На жаль, без дії.

П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Хто не взяв харчів із дому, ще має змогу вийти.

ШОСТИЙ ХОРИСТ: Вам повернуть гроші за квиток.

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: П’єса, як уже мовилося, про філо­софа.

ДРУГИЙ ХОРИСТ: Який жив довго.

ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Трудився на освітянській ниві.

ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Проте не помер природною смертю.

П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Що надає його постаті присмак сенсації.

ШОСТИЙ ХОРИСТ: А також щипку героїзму.

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Упродовж трьох актів вам доведеться напружувати вашу допитливість.

ДРУГИЙ ХОРИСТ: Аби розв’язати цей вузол.

ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Із піднесеної брехні і пласких гіпо­тез.

ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Заради цього ми змушені послуговуватися чужими очима.

П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Отож тут знáйдеться дещо і для короткозорих, і для далекозорих.

ШОСТИЙ ХОРИСТ: Найменше для тих, у кого хороший зір.

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Автор просив вибачити його й передати, що він не дає відповіді.

ДРУГИЙ ХОРИСТ: Каже, що й сам не знає.

ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Заявляє, що якби знав, написав би цей твір німецькою.

ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: А не скликáв би акторів і не смикав би за мотузки.

П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Ну що ж, але він не знає.

ШОСТИЙ ХОРИСТ: І ми, хто цю п’єсу погоджування на все довели аж до краю, також мусимо з цим погодитися.

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Пом’якшувальною обставиною є той факт, що п’єса походить із прадавніх часів.

ДРУГИЙ ХОРИСТ: Тоді техніка для прослуховування була на низькому рівні.

ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Сократ щойно винайшов діалектику[2].

ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Практичний посібник для слідчих суддів уклали значно пізніше.

П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Саме тому засуджений бешкетував так довго.

ШОСТИЙ ХОРИСТ: А його голова, яку викинуло на високий берег нашого часу, має затерті риси.

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Ми не втнемо потомкам такого фортелю.

ДРУГИЙ ХОРИСТ: Усі, кого вишлють по той бік, матимуть на шиї камені, і на кожному викарбують статті, за якими їх умертвили.

ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Усі інші матеріали знищать, щоби вони не спокушали психологів.

ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Кількох безвинних і непогрішних ми забальзамуємо. Їхні твори ми теж забальзамуємо й показуватимемо черні. Цілком безкоштовно.

П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Таким чином людство визволиться від драм, а ще від мистецтва, яке зароджується із сумнівів.

ШОСТИЙ ХОРИСТ: І зостанеться лише історія, доведена геометричним способом.

Звук, який нагадує посвист батога.

ХОР: Ми починаємо.

Акт перший

СЦЕНА ПЕРША

Кам’яна в’язниця. Морок. На лежанці чоловік, накритий плащем. Ліворуч сходи. Мале вікно. Заходять Посланець Ради і Вартівник[3].

ПОСЛАНЕЦЬ: Спить?

ВАРТІВНИК: Спить. Постійно спить. І вдень спить, і вночі.

ПОСЛАНЕЦЬ: Хворіє?

ВАРТІВНИК: Ні. Каже, що звикає до смерті. Оригінал.

ПОСЛАНЕЦЬ: Розбуди його.

ВАРТІВНИК: Вчора він просив мене його не турбувати. Сюди постійно приходять люди й мучать його. А ти його учень?

ПОСЛАНЕЦЬ: Ні. Державна справа.

ВАРТІВНИК: Ага, то інша річ. (Тормосить сплячого за плече й гукає.) Гей, чоловіче! Повернись-но з морочливої країни марень на цю безплідну й кам’янисту землю! Тебе я кличу!

Чоловік прокидається, спускає ноги з лежанки, прикладає руку до очей. Вартівник регоче.

ПОСЛАНЕЦЬ: Я до тебе, Сократе.

СОКРАТ: А-а-а (позіхає).

ПОСЛАНЕЦЬ: Я перервав твій сон?

СОКРАТ: Так.

ПОСЛАНЕЦЬ: Що тобі снилося?

СОКРАТ: Ніщота — стихія лагідна і заколисувальна.

ПОСЛАНЕЦЬ: Я розумію — щось таке, як море. Ти впізнаєш мене?

СОКРАТ: Ні.

ПОСЛАНЕЦЬ: Я посланець Ради. Прийшов до тебе з місією (робить Вартівникові жест, щоби той зоставив їх самих).

СЦЕНА ДРУГА

ПОСЛАНЕЦЬ: Позавтра, як тобі відомо, прибуває корабель з Делоса[4]. Тобто позавтра ти вип’єш отруту. Мабуть, сам розумієш, що ми відкопали цей давній релігійний припис лише заради того, щоби полегшити тобі втечу.

СОКРАТ: Так.

ПОСЛАНЕЦЬ: Отож Рада занепокоєна твоєю неквапливістю. Що ти собі міркуєш, власне кажучи?

СОКРАТ: Просто мені подобається це помешкання. Досі я ходив вулицями, і мої виступи мали випадковий характер. Була це, власне, збірка більш чи менш дотепних афоризмів. Тепер я маю школу, як і кожен поважаний софіст. Завдяки вам я створюю дивовижну річ — систему.

ПОСЛАНЕЦЬ: Не глузуй. Містом кружляють поголоски про твій останній виступ на тему законів. Кажуть, ти був блискучий, хоча й дуже реакційний.

СОКРАТ: Ну-ну.

ПОСЛАНЕЦЬ: Ти висунув там тезу, що законів слід дотримуватися.

СОКРАТ: Так.

ПОСЛАНЕЦЬ: Навіть коли вони жорстокі до нас.

СОКРАТ: Навіть тоді.

ПОСЛАНЕЦЬ: Я, Сократе, звичайний урядовець і хотів би це чітко зрозуміти. Бо річ здається мені важливою.

СОКРАТ: Так і є, без сумніву.

ПОСЛАНЕЦЬ: Тільки не заважай, поки я казатиму. Відповідай «так» або «ні». Фінікійські купці сповіщають, що в серці Африки живуть племена, які складають людські жертви. Такий їхній закон. Лакадемонський закон наказує умертвляти слабких дітей. Що ти на це, Сократе?

Сократ мовчить.

ПОСЛАНЕЦЬ: Якби у нас з’явився тиран і видав ухвалу, що треба відрубати праву долоню всім дорослим афінянам — що ти сказав би про афінян, які прийняли би такий закон? Напевно, вони впали би тоді до рівня рабів.

Сократ мовчить.

ПОСЛАНЕЦЬ: Звісно, ти можеш сказати, що за нашим законом стоїть мудрість народу, а за тамтими — безум тиранів. Але, мабуть, у суті речей однаково, хто автор: один дурень, а чи п’ятсот. Питання в тому, чи всі на це погоджуються. Хіба я щось не так кажу?

Сократ мовчить.

ПОСЛАНЕЦЬ: І як розпізнають, чи вони справді погоджуються? З удоволених фізій чи з процесій хлопців зі смолоскипами? Ти сам чудово знаєш, що це завжди можна розпізнати. Отож з чого? З того, що всі слухаються законів, навіть коли внутрішньо бунтують. Таким чином, Сократе, твій захист законів є по суті захистом влади. І то влади абсолютної. Ти тоталітарист.

СОКРАТ: Кажи далі.

ПОСЛАНЕЦЬ: Ось уже кілька років, як в Афінах не виконали жоден смертний вирок. Засуджені виходять із в’язниці у білий день, ідуть до Пірея, сідають на корабель, а потім пишуть дошкульні листи з Криту або Мілета. Іноді присилають пару-трійко оболів: «за незабутнє перебування в чарівному готелі біля підніжжя Акрополя».