Читати книгу - "Печера філософів, Збігнєв Херберт"

починає кришитись у пальцях,

я чую —

крізь тишу пухнасту, мов шерсть,

я бачу —

крізь білі та чорні пасма

повітряних хвиль

дві флейти,

два роги,

що виринули на край

реальності.

Приходиш ти, Діóнісе,

убитий стократно

і стократно воскреслий із мертвих,

який тріпотів, наче риба,

у неводі силогізмів,

якому смертельну рану

завдала моя механічна

потвора діалектики,

що я її волочив за волосся

афінськими вулицями,

ти приходиш і мовиш:

«Я і мої кентаври

відчитаємо над тілом твоїм — о поштивий Сократе,

урочисту літанію

сміху».

І далі:

«Ти натрудився, бідаче,

хотів визволити людину

від тривоги, від муки утілень,

отож упіймав два найвдаліші вислови

і склепав найкумеднішу з формул:

«розум дорівнює щастю».

Чи чуєш ти регіт,

чи бачиш, як дилькотає

щонайсвятіший живіт

Матері Природи?»

А оце моя відповідь:

«Направду це прикра річ:

бути богоборцем і битися з дияволом

і, зрештою, бути подоланим дияволом,

бо, згідно з усякою правдоподібністю,

перемога належить тобі,

Діонісе,

можливо, що розум — як стверджуєш —

є інстинктом смерті,

відлунням ніщоти.

Ти загнав мене до цієї печери

й оточив юрмищем постатей,

які носять моє ім’я,

це твоя остання спокуса,

о Спокуснику.

Приходять і запитують:

хто є справдешнім Сократом?

Ти хочеш, щоб у моїй голові паморочилося

на появу моїх подобизн

і щоб я, рятуючись від шаленства,

колінкував перед божественною легкомисністю

і священною грою умовностей.

У тебе дві ночі, Діонісе,

щоби зваблювати мене,

у мене два дні,

щоб навчитися витривалості.

І зрештою, може,

зриваючи маску за маскою,

я відчитаю обличчя своє

омертвілими пальцями.

Завіса.

ПЕРША ІНТЕРМЕДІЯ ХОРУ

Сцена, як у Пролозі. Трійко хористів сидять на землі і грають у кості.

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Що чувати в місті?

ДРУГИЙ ХОРИСТ: Нічого.

ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Цибуля подорожчала.

Тиша. Чути стукіт костей.

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Кажуть, що буде війна.

ДРУГИЙ ХОРИСТ: Хто каже?

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Банкіри.

ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Ет, вони завжди так кажуть.

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Але спартанці регулярно проводять маневри на нашому кордоні. Війна буде найпізніше восени.

ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Буде або не буде.

Тиша, стукіт костей.

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: У порту застій.

ДРУГИЙ ХОРИСТ: Мали прийти кораблі фінікійців по кераміку і тканини.

ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Не прийшли. Певно одне: позавтра прийде корабель з Делоса.

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: До речі, а як там Сократ?

ДРУГИЙ ХОРИСТ: Сидить. Усі намовляють його тікати. Але він затявся. Демон відраджує його.

ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Дивак.

Тиша, стукіт костей.

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Я вам скажу, чому Сократ не тікає.

ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Ну?

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Він не переносить моря. Блює на сам його вигляд.

ДРУГИЙ ХОРИСТ: Іще один доказ, що він не грек. Не любить моря. Не любить хлопчиків. Вина не любить теж.

ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Відщепенець. Кажуть, що його прадідусь із боку матері був фракійським рабом.

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Цілком можливо.

Тиша, стукіт костей.

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Хто виграв?

ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Я.

ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Граєте далі?

ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Граймо до кінця. А потім знову.

Акт другий

СЦЕНА ПЕРША

Ранок наступного дня. Та сама сценографія, що в першому акті.

ПОСЛАНЕЦЬ: Спить?

ВАРТІВНИК: Спить. Постійно спить. Нині вночі кричав уві сні.

ПОСЛАНЕЦЬ: Що кричав?

ВАРТІВНИК: Не знаю. Гукав когось, а потім відганяв його.

ПОСЛАНЕЦЬ: Імені ти не чув?

ВАРТІВНИК: Ні.

ПОСЛАНЕЦЬ: Слухай, а ви тут добре з ним поводитеся?

ВАРТІВНИК: Певно, що добре. А ти як гадаєш? Він так, сам по собі кричав.

ПОСЛАНЕЦЬ: А як тут із харчами?

ВАРТІВНИК: Не найліпше. Каже, що голодний. Часом навіть випиває олію з каганців.

ПОСЛАНЕЦЬ: Розбуди його.

ВАРТІВНИК: Сократе! Той пан із Ради. Вставай. Досить уже цього спання.

Сократ прокидається. Тре обличчя.

ПОСЛАНЕЦЬ: Вітаю тебе, Сократе.

СОКРАТ: Добрий день. Хіба ти не розумієш, що не можна будувати п’єсу на такій монотонності?

ПОСЛАНЕЦЬ: Я прийшов востаннє.

СОКРАТ: Тоді починай.

ПОСЛАНЕЦЬ: Починаю. Я довго стояв над тобою, поки ти спав. Твоє обличчя зіщулюється вві сні. Запалі скроні, провалені уста й глибокі борозни почерез щоки свідчать про одне: ти на межі сил. Спиш багато, проте сон не приносить відпочинку. Прокидаєшся, сповнений відрази та сум’яття. Відчуваєш, як твоє тіло втікає від тебе. Руки й ноги терпнуть, серце не встигає за диханням. Лишається тільки ім’я, що з’єднує порізнені частини. І ти тужиш по миті, коли чужі руки занурять це ім’я в камінь. Ти, Сократе, смертельно стомлений і мрієш про відпочинок, глибший від сну.

Якщо це неправда, запереч.

Сократ мовчить.

ПОСЛАНЕЦЬ: Це нормально. Проте ненормальною в тобі є спокуса театральності. Ми добре знаємо, як ти і твої учні аж до дрібниць розробляли всі твої випадкові «зустрічі» на вулиці, в лісі або на ринку. Чужоземцям це подобалось, але ми дивилися на це як на розігрування фарсу. Отож відчуваючи тепер наближення смерті, ти потягнувся по трагічну маску. Сократ, який застудився, повертаючись із бенкету, і помер від запалення легень, а чи Сократ, який гине у в’язниці, засуджений народом, що не спроможний осягнути його мудрість? Немає сумніву, що вибрати. І ти вибрав те, що легше. Еге ж?

Сократ мовчить.

ПОСЛАНЕЦЬ: А ця твоя школа. За рік-два вона розпалась би остаточно. Юнаки, які приходять до тебе здалека, не хочуть безперестанку вивчати логіку. Вони хочуть знати, скільки є богів, на що спирається Земля і що відбувається з людиною після смерті. Із цих трьох питань ти лише на одне знатимеш відповідь — і то лише завтра.

Отож ти втікаєш у смерть, щоб не бути самотнім і полишеним. Такий твій героїчний вчинок.

Ти знаєш, що робить полководець після поразки?

СОКРАТ: Знаю.

ПОСЛАНЕЦЬ: Отож. Нагорі все владнали. Ти можеш вибрати спосіб, який тобі до вподоби. Якщо бажаєш, ми пришлемо фельдшера — він безболісно відкриває вени.

СОКРАТ: Дякую. Я бачу нестерпну муку в усьому, що ти кажеш.

ПОСЛАНЕЦЬ: Для мене нестерпний спосіб, у який ти вплутуєш нас у свою смерть. Ми справді не хотіли тебе засуджувати. Тепер не можемо відступити. Закликаємо до твоєї благонадійності. До завтра ти мусиш щезнути. Якщо втеча з тілом здається тобі надто обтяжливою, залиш його тут.

Виходить.

СЦЕНА ДРУГА

ВАРТІВНИК: Ну?

СОКРАТ: Нічого нового.

ВАРТІВНИК: Кепські твої справи.

СОКРАТ: Ти так гадаєш?

ВАРТІВНИК: Нагорі вже все підготували. Кажуть, якби ти хотів сьогодні, то можна сьогодні. Усе готово.

СОКРАТ: Розумієш, мій любий, Сократа теж треба підготувати.

ВАРТІВНИК: Ет, тобі це байдуже — ти твердий. Казали, щоб я намовляв тебе. Завтра сюди напхається повно народу,