Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Печера філософів, Збігнєв Херберт 📚 - Українською

Читати книгу - "Печера філософів, Збігнєв Херберт"

445
0
12.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Печера філософів" автора Збігнєв Херберт. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:
прийдуть жінки, буде лемент. А нині можна спокійно, потихеньку.

СОКРАТ: Вчора ти намовляв мене до втечі й нині знову намовлятимеш мене до втечі.

ВАРТІВНИК: Ні, нині вже ні. Тепер уже все готово.

СОКРАТ: Гадаю, ще не все. От хоч би учні. Я зачепився плащем за кущ і тепер боюся ворухнутися — мені шкода плаща.

ВАРТІВНИК: Я бачу, що ти прибріхуєш про того плаща. Ну гаразд, гаразд. Якщо завтра тобі не принесуть із дому — позичу. Ти не можеш пити отруту в такому лахмітті.

Виходить.

СЦЕНА ТРЕТЯ

Платон показує вгору сходів.

ПЛАТОН: Вітаю, учителю.

СОКРАТ: Як ся маєш?

ПЛАТОН: Ми повертаємося з репетиції хору. Заспіваємо на твоєму похороні фрагмент із Еврипіда:

О плоде ти отців шляхетних,

О плоде благородних матерів[6].

Завтра все, як домовлялися?

СОКРАТ: Так.

ПЛАТОН: Ми прийдемо сюди перед заходом сонця.

Останнє проміння

спадає на голову мудреця,

учні,

плащі загорнувши на голови,

східець за східцем

вступають у ніч[7].

СОКРАТ: Ти написав елегію?

ПЛАТОН: Ти цього не розумієш. Я мушу називати все, до чого торкаюся.

СОКРАТ: Навчайся геометрії, Платоне.

ПЛАТОН: Може, й дійду колись до цього, зрештою. Я нещасливий посеред слів.

СОКРАТ: Я знаю про це.

ПЛАТОН: Я бачу світ, наче в розбитому дзеркалі, — ламаний і розтрощений. Немає зв’язку між предметом і його виглядом, між істотою і думкою. Я прагнув би докладно пізнати навіть найдрібнішу річ, зусібіч, від середини, від того, що вона відчуває і чим вона є в очах зорі. Якби я знав усе це про найжалюгідніший камінь — вибудував би знання про людські й божественні справи.

СОКРАТ: Ти страждаєш від умовностей.

ПЛАТОН: Так. Світ складається з умовностей. Скрізь тіні, самі лише тіні. А де та річ, яка відкидає тінь?

СОКРАТ: Я казав про це, Платоне.

ПЛАТОН: Ти завжди казав про людину, якою вона мусить бути, що таке стійкість, що таке добро. Це не найважливіше. Найважливіший світ. Таємниці скель, повітря, світла й води. На людину треба дивитись як на річ. Це дозволить легше переносити любов і смерть.

СОКРАТ: Особливий випадок. Дві потвори б’ються за тебе: потвора поезії і потвора реальності.

ПЛАТОН: Я скажу тобі ще дещо. Нещодавно помер мій приятель. Я відчув натхнення на звістку про його смерть. Написав поему. Лише потім мене огорнула справжня скорбота. Я почав страждати.

СОКРАТ: Пиши, Платоне, вірші. Треба підкріплювати світ фальшивими сльозами.

ПЛАТОН: Це все, що ти мені залишаєш?

СОКРАТ: Усе.

ПЛАТОН: Трохи насміхів.

СОКРАТ: Дещо більше, Платоне. Трохи іронії.

СЦЕНА ЧЕТВЕРТА

Заходять учні.

УЧНІ: Вітаємо, учителю!

СОКРАТ: Вітаю! Про що йшлося на останній лекції?

ПЕРШИЙ УЧЕНЬ: Як завжди: про те, що розум дорівнює щастю. І відступ від теми про способи бачення. Про те, щоби помічати гострі краї речей.

СОКРАТ: Ви мусите вибачити мені. Сьогоднішня лекція буде трохи безсистемною. Бо я під враженням сну.

Мені снилося, що я заснув на дні кам’яного яру. Була ніч. Тиша. Зненацька я почув, що наближується гупання. Воно наростало. Хтось мчав, щоб розтоптати мене. Зненацька все стихло, наче віддалилося. Тиша. І знову наближення того огидного тупоту.

ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Це Діоніс навідує тебе вночі, Сократе.

ТРЕТІЙ УЧЕНЬ: Він полюбляє приходити вночі.

ЧЕТВЕРТИЙ УЧЕНЬ: У нашому селі заворожив трьох дівчат. Вони пішли в гори. Тепер живуть із дикими козлами.

СОКРАТ: Немає Діоніса. Два століття тому його наздогнали у скелястому пустищі і здерли з нього шкіру. Ви складаєте жертви зогнилому богові.

Те, про що я кажу, питання крові. У нас є світла й темна кров. Світла омиває наше тіло і зміцнює його. Визначає форму людини. Накопичується під черепом. Темна б’є глибоко в груди. Це джерело каламутних образів ворожбитів і поетів.

Якщо ви відчуєте в собі гупання, це голос темного джерела. Коли воно добереться до серця, немає втечі від страху.

ПЕРШИЙ УЧЕНЬ: Мені здається, Сократе, що не тільки в нас б’є темне джерело. Воно є всередині всіх речей, у тремкому повітрі ночі, на дні іскристих вод і навіть у жовтій жмені сонця. Для тебе світ вирізьблений із каменя. Але знай, що серце каменя тьохкає деколи, мов сердечко дрібного звірятка.

ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Страх поєднується зі страхом, усе, що живе і проминає, втішається в страху. Ми частки розігрітого повітря, ми квіти, ми, люди, єднаємося супроти невідворотної катастрофи.

СОКРАТ: Якщо навіть усе, як ви кажете, нашим завданням є пробитися до того, що понад хаосом джерел триває, мов зоря.

ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Але чи вільно зрадити землю?

СОКРАТ: Нема тебе і тіней, дерев і вод, землі і неба. Є лише непорушна єдність.

ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Лише число.

СОКРАТ: Без початку, без кінця, непорушне, неподільне.

ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Тіло й душа сходять углиб. У темних нетрях землі всихають і зароджуються нові істоти. Безлічі нових чудовиськ, не подібних ні до чого, що було до них, відмінних від того, що буде згодом.

СОКРАТ: Що ж. Я не переконав вас. Ви надто молоді. Приголомшені чварами життя та смерті. Але колись ви полишите дім, сповнений галасу. І розпочнеться ваша подорож увись. До непорушного, білого, неподільного числа.

Уже пізно, повертайтеся додому.

СЦЕНА П’ЯТА

СОКРАТ (наодинці):

І. Спершу до Тебе. Прохання, щоби Ти мене не полишив. Щоб я до кінця відчував Твою холодну руку на чолі. І нерухомі очі в моїх очах. І блискіт.

ІІ. Дай іще трохи сил. Ти знаєш, як я люблю форму і визначеність. Я завжди був прив’язаний до тіла, впевнений лише в ньому. Отож коли в мене почнуть відбирати все — від сили в ногах до останньої думки — вчини так, щоб я не кричав.

ІІІ. Не знаю, чи Ти захочеш щось уберегти. Кажуть, що вмієш вихопити пломінчик із-посеред розкиданих кісток, який кружляє мокрими луговинами світу. Не хочу такого безсмертя. Якщо я мушу існувати далі в якій-небудь постаті, вчини так, щоб я був істотою, яка кохається в означеннях.

ІV. Дякую Тобі за життя, яке спливло так, що я ніколи не зрікався тверезості. Не соромився й запаморочення голови, яке дарує повна свідомість.

V. Я не призивав Твого імені. Не складав Тобі жертв. Не заохочував учнів до культу, адже бачив, що Тобі це досконало байдуже. Славив Тебе в кон’юнкції і диз’юнкції, а також у малому храмі, збудованому із силогізмів.

VI. Отож насамкінець звертаюся до Тебе із проханням, щоби Ти не полишав мене. Щоб я до кінця відчував Твою холодну руку на чолі. І

1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Печера філософів, Збігнєв Херберт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Печера філософів, Збігнєв Херберт"