Читати книгу - "ЛиховІсна Цидулка, Роман Олійник (Argonayt)"

– То де ви зупинилися? – цікавлюся я щоб прогнати лиховісні передчуття.

– Та в тій корчмі де ми зустрілися. Винаймаю там кімнату на другому поверсі. А ви проїздом в Опільсько, чи як?

– Обставини змусили мене минулої ночі скористатися гостинністю одної доброзичливої пані котра володіє млином в лісі неподалік Опільсько.

– Бачу ви великий відчайдух, сеньйоре Вібурно, – в голосі натураліста почулися неприховані нотки поваги. – Зізнаюся, я вражений вашою сміливістю.

– Що ви маєте на увазі, пане Тетрафесес? – здивувався я.

– Давайте не будемо такими офіційними в спілкуванні. Сподіваюся ми все таки станемо друзями, тому просто Анрі.

– Гаразд, нехай так і буде. То на що це ви щойно натякали, Анрі?

– Сеньйор П’єтро, мабуть вам невідомо, та за місцевими повір’ями, всяка мірошниця якщо сама не є представником темних сил, то вже точно знається на нечестивій магії. Тому ночувати разом з нею під одним дахом, хммм… Скажемо так – не зовсім розсудливо і безпечно.

– І ви, представник науки вірити у такі забобони? – виривається в мене іронічне запитання.

– А ви за час своєї подорожі хіба не зустрічалися з чимось подібним? – відповідає Тетрафесес і пильно дивиться мені просто у вічі. – Я маю на увазі те що у кожному повір’ї є зернятко правди?

Тут мені нічого заперечити. Навіть в армії його святості існував спеціальний підрозділ добре вишколених вивідувачів, котрі збирали всілякі легенди та міфи про ті землі які ми збиралися відвойовувати у сил темряви. Зазвичай значна частина отриманої інформації згодом виявлялася непотрібним сміттям, однак знаходилися і насправді цінні відомості, котрі неодноразово допомагали нам в майбутніх битвах.

– То ви вважаєте, що мені не варто повертатися в це місце? Просто у мене там пропав мій кінь. Не хотілося б продовжити свою подальшу мандрівку пішки.

– Сеньйор П’єтро, ви мені подобаєтеся, тож сприйміть це попередження серйозно. Не ризикуйте даремно і не ідіть туди одні. Якщо вам так залежить повернути свого коня, то давайте я вам складу компанію. Все таки вдвох іти буде веселіше і спокійніше.

– Для чого все це вам, пане Анрі? – у мої свідомості знову заворушився черв’ячок підозри.

– Якщо чесно то мені просто нудно в цьому містечку. Поки немає мого компаньйона треба ж якось згаяти вільний час. Та й хочеться перевірити наскільки народні повір’я відповідають дійсності. Все-таки не кожного дня з’являється можливість познайомитися зі справжньою мірошницею. Зрештою, навіть якщо нічого особливого й не побачу, то хоч пройдуся і трохи розімну ноги.