Читати книгу - "Коли засинає ліс, Черрі"

— Все гаразд? — стривожений голос Кріса повертає розгніваного хлопця до реальності. — Ти завмер і стискаєш цей нещасний папірець у руках вже близько хвилини.

— Так, так, я у порядку, — хлопець нарешті видихає, чітко розуміючи, що він повинен робити. — У мене сьогодні заняття починаються швидше, тому я вже піду.

— Але ж ти казав, що їх не маєш... — розгублено кидає у слід хлопцю, який вибігає з кімнати.

Начхавши на витрати, які були розплановані на місяць вперед, Синмін викликає таксі і їде до Чоніна. Він голими руками скрутить шию цьому бовдуру!

Водій нічого не каже побачивши розлюченого хлопця. Просто час від часу зиркає на нього через дзеркало заднього виду. Мабуть, йому не вперше зустрічаються такі пасажири. Зате дорога минає швидко і головне в тиші, яка була життєво необхідною для Синміна.

Опинившись посеред знайомого міста, юнак впевнено прямує до стежки, що веде до лісу. Мін не був тою людиною, яка швидко заспокоюється, ще й при таких обставинах. Тому підсилений гнівом, хлопець долає шлях до маєтку вдвічі швидше, ніж вперше. Сонце вже високо. Його промені виблискують між ялинковими гілками. І якби парубок не був таким злим, то точно б помітив всю цю красу.

Натомість Синмін, неначе фурія, влітає до відкритих воріт, не зважаючи на червоний автомобіль припаркований на подвір'ї. Двері теж легко відчиняються і ледь не злітають з петель, коли юнак грюкає ними. Він не знає, де шукати того шахрая, але готовий обійти кожен закуток цього заплутаного дому.

На щастя, Чонін вирішив не ховатися і спокійно чекав на Синміна у вітальні. Він потягував каву, слухаючи класичну музику. Певно, вирішив вмирати теж під неї. І начхати, що вампіри безсмертні!

— Ти! — його голос відлунює від стін. — Як ти посмів подати на мене позов до суду?!

— Але ж ти проник на мою територію, — Чонін знизує плечима піднімаючись зі свого місця. — І в моє серце теж.

— Слухай, свої крінжові підкати притримай для іншого випадку! — він не розуміє, що верзе цей бевзь. — Міг вручити мені цей папірець просто тут і не ускладнювати нам обом життя! До чого було все це миле прощання?!

— Бо я хотів покликати тебе на побачення! — Чонін занадто швидко опиняється навпроти Синміна, змушуючи його різко згадати, що перед ним не звичайна людина.

— А просто подзвонити мені чи написати ти не міг?! Треба було заходити аж настільки далеко? — він відчуває, як горять щоки від гніву. Відступати пізно. Треба тиснути до кінця. — Якщо вже дістав мою адресу, то й номер точно маєш.

— Я за оригінальні способи, — Чонін широко всміхається, підходячи ближче. І Синмін несвідомо милується ним. — Погодься, тебе ж ніхто ще так оригінально не кликав на побачення?

— Зараз тебе покличуть до раю, — Мін впирає руки в боки, готовий відгамселити цього ідіота, або ж розцілувати. Він поки не вирішив, який варіант кращий.

— Вибач, але я безсмертний, тому тут ти промахнувся, — цей негідник голосно сміється. — Серйозно, не ображайся, я вже відкликав позов, поки ти їхав сюди.

— Ти повний дурень, — якось різко весь запал сваритися кудись зникає, залишаючи за собою порожнечу. — Я не розумію, як ти можеш кликати мене на побачення будучи вампіром? Хіба ти не вирізняєшся між людьми.

— Справді так думаєш? Зараз кожен вдягається і живе, як хоче, тому немає нічого дивного у моєму зовнішньому вигляді, — відмахується Чонін, обережно беручи парубка за руку. — Тим більше я спокійно можу існувати серед людей, бо єдине, що мене відрізняє, це довші ніж в інших ікла.

— І потреба крові, — нащось доповнює Синмін. — Хіба ти не розчиняєшся від сонця, часнику чи свяченої води?

— Що? Звісно, ні, — Чонін щиро сміється, викликаючи легку усмішку на вустах Міна. — Я лише потребую крові, та й все, і то дуже рідко. Але є ще один секрет, який ти дізнаєшся, після того, як станеш моїм чоловіком.

— Що?! Ти ж тільки мене на побачення покликав, яке чоловіком?! Не пришвидшуй події, — Синмін червоніє, поки Чонін безсоромно рже, як кінь. — Все, я нікуди з тобою не піду.

— Я припиняю, — досі посміюючись, юнак обіймає надутого, як кулька, Синміна. — Я кличу тебе на побачення на цих вихідних, якщо ти, звісно, згоден.

— Не розчаруй мене, — тільки й відповідаєте хлопець, обіймаючи Чоніна.

— Як найкращий адвокат цього міста може тебе розчарувати?

— Що?! Ти адвокат?!

— Упс.

Кінець ~♡

Кінець