Читати книгу - "Коли засинає ліс, Черрі"

Повністю зібраний, Синмін чекає біля виходу. І Чонін ніби за помахом чарівної палички з'являється біля нього, відчиняючи двері. Вони мовчки виходять з дому. Ліс у світлі дня виглядає просто неймовірно. Синмін не може втриматися і робить фото на телефон, не помічаючи крихітної усмішки на обличчі Чоніна. Хлопці йдуть за межі подвір'я, і Міну шкода, що загадковий будинок віддаляється від нього. Однак він прекрасно розуміє, що все має свій логічний кінець, і зараз це саме він.

— Дякую за те, що дозволив переночувати, за смачну їжу і справді чарівну ніч, — щиро каже Синмін, коли вони опиняються на краю лісу. — Я ніколи не забуду цього.

— Повір, я теж, — Чонін нарешті всміхається. — Ще ніхто не називав мене Едвардом Калленом.

— Бачиш, я був першим, — він гордо задирає підборіддя. — Але мені вже час. Ще раз дякую і бувай.

— До зустрічі, — кидає йому вслід Чонін, однак Синмін вже не обертається прямуючи до автостанції.

Повернувшись до свого міста, юнак вирішує пройтися до гуртожитку пішки, аби переварити все, що з ним трапилося. Хоч насправді Міну дуже хотілося повернутися в обійми Чоніна, він не дозволяв собі й думати про таке. Бо навіть попри те, що ця ніч була чарівною, Синмін розумів, що не зможе ходити на побачення з вампіром, бо його обпікають сонячні промені... Стоп! Чоніна нічого не обпікало, коли він вийшов з Міном на вулицю, і часник спокійно їв за вечерею.

— Може, це через те, як довго він живе? — бурмоче сам до себе, заходячи до гуртожитку.

Він піднімається до своєї кімнати, і коли відчиняє двері, то в першу секунду завмирає. Кріс цілує якогось парубка так пристрасно, що в Синміна червоніють вуха від цієї картини.

— Пробачте, що завадив. Я зайду пізніше, — кричить вже за зачиненими дверима, чуючи колошмачення за ними.

— Синміне, почекай, — в коридор вилітає Чан. — Я думав, ти так швидко не повернешся.

— Ага, то ось як ти за мене хвилюєшся, — незлісно дорікає другу, штовхаючи його в плече. — Познайомиш нас?

— Я Фелікс, — голос цього хлопця був просто неймовірним.

— Синмін, — він розвертається, щоб потиснути руку новому знайомому. — Вибач, що перервав вас на найцікавішому.

— Все гаразд, я і так збирався йти, — Лікс всміхається і, цілуючи Чана в щоку, йде. — Радий був познайомитися, Синміне.

— Я теж, — юнак махає рукою, прощаючись із новим знайомим.

Мін із хитрим виразом обличчя повертається до Кріса, який закочує очі. Він вже певно знає, що зараз буде допит зі всіма подробицями.

— Як ви познайомилися? — Синмін ледь не стрибає від цікавості, кидаючи рюкзак на своє ліжко.

— Нууу, — Кріс закусує губу, опускаючись на крісло, — ми вже були знайомі. Це Фелікс розказав мені про короткий шлях до маєтку, коли ми зустрілися на фанміті.

— А, то ось хто твій загадковий знайомий, — Синмін всміхається, щиро радіючи за друга. — Але, як ви вирішили зійтися?

— Ми не вирішували, воно само собою якось сталося, — Кріс знизує плечима. — Ми розговорилися про Чанбіна, а потім пішли на побачення. І все закрутилося-завертілося, а ти, власне, де ночував?

— Не повіриш, — Синмін сідає на своє ліжко, готовий розповідати про свої фантастичні пригоди. — У маєтку... — він витримує урочисту павзу.

— І де ти в лісі знайшов інтернет? — Мін не може засуджувати друга за скептичний тон.

— У будинку живе класний хлопець, — Синмін різко затикається, розуміючи, як абсурдно звучать його слова.

Вчора все здавалося природним, але сьогодні виглядає, як повна маячня. Особливо, коли він сидить у гуртожитку і переповідає це Крісу.

— О, тільки не кажи мені, що ти ночував удома в незнайомця лише через те, що він класний! — у хлопця багровіє обличчя. В такому випадку краще відступити, аби уникнути травм.

— Звісно, ні! — палиться, ох як же ж він палиться. — У готелі ночував я! У готелі! Там і познайомився з гарним парубком. І з ним провів гарячу ніч. Ось і все, — напівправда це ж не повна брехня, правильно?

— Часом твоя уява заводить тебе занадто далеко, — важко видихає Чан, піднімаючись зі свого місця.

— І не кажи, — киває головою. — Ти в душ?

— Угу, а потім на роботу, — хнюпиться юнак, прямуючи до ванної кімнати.

— А ти хіба не в нічну сьогодні робив? — Мін здивовано вирячується на нього. 

— У нас нема кому працювати, а я не проти заробити зайвих грошей, — знизує плечима, заходячи до ванної. Таким чином він уникає непотрібних питань та нотацій.

Синмін же залишається сам на сам зі своїми думками. Дивно усвідомлювати, що казка, у яку він повірив, занадто швидко закінчилася. Але хто винен у цьому? На це питання хлопець вирішує не відповідати, зосередившись на проєкті. Він забирає у Міна багато часу, але дуже добре допомагає відволіктися від тієї ситуації, яка склалася. Таємничий будинок залишився на сторінках презентації, а привабливий хлопець у серці Синміна.

Час до здачі минає швидко, і юнак з неабияким успіхом захищає свою роботу. Професор ставить йому найвищий бал, а Кріс пропонує випити разом. Тому їхній вечір проходить із теплими розмовами і жартами, а ще з крихтою заздрості. До них приєднався Фелікс, який був дуже милим разом з Чаном. Тоді хлопець знову згадав за Чоніна, але не дозволив собі розвинути думку, аби не тужити ще більше. Все ж треба було попросити його номер телефону.

Життя Синміна повертається до звичного ритму. Він ходить на пари і готується до сесії, а на вихідних їздить на зйомки із знайомим, який попросив допомогти. Субін платить гарні гроші за те, що Мін підказує щось під час фотосесії чи налаштовує світло. Але з кожним днем юнак відчуває незвичну пустоту. Ніби в душі відкрилася чорна діра, яка всмоктує всі його емоції.

Буденність парубка тріщить по швах, коли одного ранку він отримує повістку до суду. Мін витріщається на неї як баран на нові ворота, не вірячи в те, що бачить. Позивачем вказаний ніхто інший, як Ян Чонін, який звинувачує Синміна у незаконному проникненні на його приватну територію.